Я не пам’ятаю свого батька. Він п0mep, коли мені виповнилось шість місяців. Жив разом з мамою та бабусею в селі. Мама багато працювала. Постійно пропадала на роботі. Мене ростила бабуся. Робила зі мною уроки, промивала розбиті коліна, вчила життєвій мудрості.
Мені виповнилось вісім і мама поїхала в Чехію на заробітки. Регулярно присилала гроші. В той період життя, мав багато дорогих речей. Мої однолітки заздрили мені, а я — їм. Вони мали дещо більше і не розуміли цього. Батьки піклувалися про них. Речі не принесуть справжнього щастя.
Бабуся продовжувала мене виховувати. Ми частенько разом читали книжки чи робили якусь роботу. Я збирав яблука, а вона чистила на вулиці картоплю. В такі моменти, багато розповідала про свою молодість. Завжди любив її розповіді. Бабуся прожила насичене життя.
В шістнадцять бабуся відправила мене в місто вчитися в коледж. Я хотів йти після одинадцятого, але вона наполягла піти з дев’ятого класу.
— Можу п0meptu в будь-який момент. Хто тоді про тебе подумає? Зробити так, як я прошу. Вийдеш через чотири роки з професією. Вже й не страшно мені буде, якщо тебе покину. — Говорила бабуся.
Я розумів — ніхто не вічний, але подібні розмови лякали мене. Любив бабусю більше життя. Вона була всім для мене. Мама дзвонила рідко. Влаштовувала своє життя за кордоном. Ми її не цікавили. Пообіцяла висилати гроші до мого вісімнадцятиріччя. А що будемо далі робити, її не хвилює.
Переїхав у місто, вступив та влаштовувався на неповний робочий день. Допомагав на базарі одному чоловіку розвантажувати та завантажувати товар, розкладати його і продавати. В день мав 300 гривень, а працював чотири рази в тиждень. Пішов би ще на одну роботу, але брати не хотіли.
Про бабусю не забував. Будь-який вільний час присвячував найріднішій людині. Знав би про її близьку cmeptь, приїжджав частіше. Вчився на останньому курсі. Готувався до екзаменів. Тоді і взнав сумну новину. Мало що пам’ятаю. З організацією похоронної служби допомогли односельчани. Мама лише сказала:
— Шкода, шкода, але тепер будинок твій. Радій!
Що з нею не так? Як можна бути такою черствою людиною? Диплома отримав. Бабусі показав. Прийшов раненько до неї на могилку. Поклав букет квітів та диплом випускника біля її могили. Нехай подивиться на успіхи свого внука.
Бабуся все продумала і полегшила мені життя. Після її смерті, забезпечував себе сам. Доводилось багато працювати, але я не жалівся. Твердо знав, ніхто про мене не подумає. Мама зайнята своїм життям. Після смерті бабусі, не дзвонила. На її думку, місія матері виконана, вона все зробила правильно, тепер займеться цілковито собою.
Бабусину хатинку не продавав. Не міг. Всі теплі спогади зберігає стара хатинка на окраїнні села.
Життя йшло далі. Я зустрів дівчину. Вона завагітніла і ми одружилися. Грошей не вистачало. Попрохав трохи в мами, а вона кинула сто доларів на банківську карту і відчитала мене.
— Ти дорослий чоловік. Досить триматися за жіночу спідницю! То з мене гроші дереш, то з бабусі тяг. Думай про себе сам, а мені більше не дзвони. Зрозуміло? — Я все зрозумів.
Не сварився з нею. Мовчки поклав слухавку.
Поки дружина могла — працювала, але, на шостому місяці вагітності, осіла вдома. Кохана часто питала про моїх батьків. Розповідав їй про батька, його ранню cmeptь, а про маму мало говорив. Більше описував життя з бабусею. Найщасливіші роки мого дитинства. Напевно, я говорив про бабусю якось дивно, бо моя кохана вирішила, ніби вона жива.
Вона довго вмовляла поїхати в село на знайомство.
— Будь ласочка! Я щось смачненьке приготую. Ти тепло говориш про цю жінку. Ми повинні познайомитися. Нехай знає, що її внук в хороших руках.
Я лише сміявся. Завжди думатиму про неї, ніби вона жива. Досі важко визнати бабусину cmertь.
Відтягувати вічно не мало сенсу. Я погодився на «знайомство». Дружина причепурилася і накупила солодощів. Просив її вдягти зручний одяг, але вона відмовилась. Напевно, треба було одразу пояснити, куди саме ми поїдемо. Я намагався пересилити себе. Слова: «Бабуся mertвa. Ми їдемо на kлaдoвuщe» — ніяк не піддавалися. Звучали в голові тисячу разів, але промовити їх так і не зміг.
«Знайомство» пройшло добре. Дружина не кричала мене, не сварилась. Дякую їй за розуміння. Ми розклали гостинці, присіли на лавочці і я почав переповідати про своє життя від «а» до «я». Кохана мовчки слухала. В кінці не витримав, потекли сльози. Соромився плакати перед жінкою та й дорослий, для таких сентиментів.
