Моя сім’я – це моя мама, принаймні так було до того часу, коли вона не привела в дім останнього чоловіка. Мені тоді було чотири з половиною роки. Це був один із її багатьох залицяльників, проте він надовго затримався у нас і одного дні поставив мамі умову. Вона повинна була зробити вибір між ним та мною.
Хоча знаєте, вона не довго думала, а прийняла рішення за долі секунди. Вже за дві години мої речі були спаковані до звичайних пакетів, їх було три і я була одягнута і чекала біля дверей. Мама і її новий чоловік посадили мене в авто і відвезли до якогось будинку. Ми зайшли до під’їзду, мама всунула в мої руки якісь папери, видається, що це були всі мої документи та подзвонила у дзвінок. Ні, вона не чекала доки хтось відчинить двері, вона дала мені зрозуміти, щоб я мовчала і чекала, а сама побігла до машини і поїхала геть. А я так і стояла з трьома пакетами і паперами в руках.
За кілька хвилин двері відчинив високий чоловік – це був мій рідний тато. Він глянув на мене і одразу зрозумів, що я його дочка. Він мовчки провів мене на кухню, пізніше було знайомство з його сім’єю. Мені здалося, що його жінка і два сини до мене поставилися краще, ніж це могло би бути, хоча тато спочатку запропонував відвести мене до дитячого будинку. Уявляєте? Добре, що його дружина глянула на мої шоковані і заплакані очі і заборонила йому вчинити цю дію. Це просто неймовірної доброти жінка.
Перших кілька місяців, можливо і півроку я все чекала, що у двері от-от постукає моя рідна мама, але цього так і не сталося. Минув ще деякий час і я мимоволі почала називати мамою – дружину свого батька. Адже вона й справді полюбила мене всім серцем і ставилася до мене, як до своєї рідної дочки. А батько не любив ні мене, ні моїх зведених братів, він постійно нив, що ми лишні проглоти. Часто ми чули, що він на нас витрачає купу грошей, які би міг відкласти. Та й взагалі він був тираном, деспотом і педантом. Як тільки він відчиняв двері після роботи, ми одразу ж ховалися у дитячій кімнаті і старалися не виходити з неї.
А одного дня таки сталося диво – батько нас покинув, бо віддався в обійми нової жінки, такої ж дурної, як моя рідна мама. Хоча в той час ми вже повиростали. Брати вступили на перший курс університету, а я якраз закінчувала школу. Брати всіляко допомагали мені готуватися до ЗНО і до вступних іспитів в інституті.
Знаєте, хоча наш тато і був надто злим, він таки нам допомагав. Саме він оплачував репетиторів і вартість навчання нам всім трьом. Завдяки його допомозі ми отримали хорошу освіту – брати стали фінансистами, а я юристом. А ще через три роки батько помер, але і тут він про нас не забув. Все, що він заробив протягом свого життя залишилося нам, його рідним дітям, а не тій жінці до якої він пішов. Мабуть тому, що вона таки не змісила його одружитися на ній.
Ми стали власниками його майна і бізнесу, акції його компанії розподілилися між нами трьома та нашою мамою – порівну. Ми почали продовжувати його справу, навіть розширилися не лише в нашій країні, але й відкрили філію у Варшаві та Празі.
І знаєте, тільки ми навчилися успішно вести бізнес і заробляти хороші гроші – моя рідна мама згадала, що у неї є дочка. Вона зовсім не змінилася, лише постаріла за цих майже двадцять років. Її вираз лиця був таким же байдужим, як і в той день, коли вона мене виставила з свого життя.
У неї було стільки нахабства і жаги до заможного життя, що словами не передати. Вона навіть намагалася викликати у мене жалість, що вона мене всі ці роки шукала і хвилювалася якою ж я виросла.
Та я вже мала маму, яка подарувала мені і своє тепло, і любов, і увагу і не віддала на вибір долі, хоча мала таку змогу, а залишила в себе. Тому я одразу ж відповіла тій жінці, що я дуже добре пам’ятаю, як вона обрала безтурботне життя з якимось чоловіком, як залишила мене з документами і речами в темному під’їзді, і як бігла до машини, щоб втекти… Я їй сказала, що її для мене не існує, і щоб більше навіть не з’являлася у моєму житті.
