Моя мама п0мерла, коли мені було 8. Нам з батьком було важко. Ми підтримували один одного та намагалися жити далі. Через таку важку подію я рано подорослішала. Вже тоді розуміла, що батько не буде вічно сам.
Ми два роки прожили вдвох, а потім батько на роботі познайомився з жінкою. Вона мені одразу сподобалась. Це не мама, але Галина здалась мені доброю та милою жінкою. Я знала, що батьку буде з нею добре. Коли він привів її до нас додому, я не заперечувала та привітно її зустріла. Як маленька хазяйка, зробила усім чай, поставила печиво і ми нарешті нормально познайомились.
У Галини теж була дитина. Шестирічна дівчинка Софія. Я зраділа такій новині. В мене буде звідна сестра, це ж чудово! Тепер ми жили вчотирьох. Ми з Софією не сварилися, старалися дружити, щоб не засмучувати батьків. В нас все було добре.
В тринадцять помер мій батько. В нього знайшли раk легень. Він багато курив після смерті мами. Я була розбита, але, все ж таки, сподівалась, що буду жити з мачухою.
Я помилилась. Батько, від великого кохання до Галини, переписав на неї все майно. Він справді думав, що ця жінка буде мене виховувати. І я так думала. Галина відвела мене на кухню. Жінка взяла мене за руку та сказала, що двох дітей не підніме, тому мене забере тітка. Це був новий удар.
Я бачила Вероніку, свою тітку, три рази в житті. Для мене вона чужа людина. Мені було нестерпно погано. За ці роки, я звикла до Галини, навіть називала її мамою.
Тітка Вероніка одразу сказала мені, що без квартири не залишить. Вона багато та довго ходила по судам та іншим інстанціям. Йшли роки. Я досі жила з тіткою, а Галина з Софією в батьковій квартирі. Вероніка витратила купу грошей на судові тяжби. Результату не було, але вона не опускала руки.
Мені вже шістнадцять. Скоро вступати до вишу, треба гроші на репетиторів та на суди. Я попросила тітку це припинити. Вона вже три роки бігає по судам, але нічого не міняється. Вероніка, крім роботи та купи паперів, нічого не бачить. Я їй вдячна за спробу, але час забути і рухатися далі. Вона мене послухала. Жити стало спокійніше.
Далі — все як у людей. Поступила, вивчилась, пішла робити. На роботі познайомилась з чудовим хлопцем. Ми покохали один одного. Вероніка завжди була поруч. Вона підтримувала мене, давала поради і м’яко направляла по цьому бентежному життю.
Коли я завагітніла і хотіла робити аб0рт, тітка відмовила мене. Сказала, що я маю порадитись з хлопцем, адже його це теж стосується. Я вдячна їй за це.
Ми з коханим одружилися. В на все було добре. Росла дитина, а тітки Вероніки не стало. Вона була мені дорогою людиною, допомогла пройти через різні життєві труднощі і навіть після смерті вирішувала мої проблеми.
В нас не було власного житла. Мій хлопець сирота, а в мене колись все забрали. Але в один чудовий момент нам повідомили, що тітка залишила мені квартиру, а ще дачу та невеликий клаптик землі.
Вероніка справжній ангел. Я ніколи не просила її переписати на мене майно, адже в тітки є свої діти. Як я потім дізналась, вони були не проти. В них добре склалося життя. Всі давно мали своє житло, тому їм було в радість, що тепер і я буду з дахом над головою.
Я буду все життя дякувати тітці Вероніці за все, що вона зробила. Завдяки її старанням, я зараз стільки маю.
