Життя у мене складалося напрочуд добре. Мені було вже 35 років, коли я зустрів гарну жінку, Христину. Вона народила мені чудову донечку. Дружина стала ідеальною мамою, завжди з дитиною, я наглядітися на неї не можу. Мені вона також приділяє багато уваги і любові. Перші роки ми жили з моїми батьками, потім назбирали трохи коштів і змогли купити власне житло в іпотеку. Вклалися всі — моя жінка, мати з батьком і я. Начебто все як у нормальних людей. Велика родина, взаєморозуміння і повага.
Зараз грошей нам цілком вистачає на будь-які витрати. Жінка сидить в декреті та змогла знайти непоганий підробіток. Я багато працюю, навіть інколи на вихідних і в святкові дні. Незважаючи на таку зайнятість, ми все рівно проводимо багато часу разом. Вже почали відкладати деякі кошти на освіту донечці та на те, щоб придбати їй квартиру в майбутньому, коли закінчить університет. У свій час ми, молоді, могли тільки мріяти про такі подарунки від батьків.
От так і жили ми всі дружно. У жінки я вже другий чоловік. З першим вона нормально спілкується, їхній син вже ходить в старшу школу. Він залишився з батьком за власним бажанням, бо в тому районі, де вони живуть, у нього багато друзів. Він інколи заходить до нас і ми потихеньку знаходимо спільну мову. Христина навіть зі свекрами говорить телефоном майже кожного дня. Це добре, як на мене, значить, вони з чоловіком розсталися точно не ворогами. Чому саме вони розійшлися, я не знаю, та мені і все рівно. Що було, то було. Якщо захоче розповісти, я вислухаю, але особисто мене це не дуже цікавило. Всяке в житті буває. Головне, що в мене зараз гарна жінка та донечка.
Але як виявилося, офіційно вони так і не розлучилися. Жінка переконує мене, що це зовсім не проблема. Говорить, що шлюб для неї не важливий, а той штамп — то просто зайва формальність. Нам же і так добре. От так вона вважає і я з нею був згодний спочатку. Та мої найближчі друзі і батьки думають, що це не нормально. Батьки говорять, що я маю бути офіційним чоловіком, бо все ж таки у нас спільна дитина, житло. Така недбалість може мати погані наслідки.
Спочатку я і слухати нічого не хотів, бо це наша справа, родинна. Але потім я задумався і зрозумів, що вони праві. Виходить, що квартира, куплена нами, належить і її чоловікові, бо вони одружені. Мене цей факт не дуже порадував. Я не міг повірити в те, що моя жінка могла якось нечесно вчинити зі мною. Але цього я не дізнаюся, поки не підніму цю тему. Ой, відчуваю, розмова буде важкою. Я не хочу з нею сваритися, у нас це нечасто буває, та все ж таки прийшов час поговорити і нарешті вияснити все. Я повністю довіряю своїй коханій, з перших днів. Ми скільки років разом, багато чого пережили, виховуємо чудову донечку. Та раптом всі навколо мають рацію? Раптом жінка дійсно зі мною через житло, яке потім може відібрати для тієї, іншої родини? Невже весь час вона брехала мені? Але навіщо тоді було народжувати дитину? Скільки питань, та крім жінки ніхто не знає відповідей.
