Моя свекруха голосно оголосила:
Слухай сюди, цієї квартири ти не отримаєш!
Моя свекруха була найголоснішою з усіх, вона гримнула:
Слухай уважно, цієї квартири ти не матимеш! Не знаю, яким чином ти «піклувалася» про дідуся, якою обманом змусила його переписати тобі квартиру, але вона тобі не належить. По-друге, ти зникнеш з життя мого сина. Нарешті він знайшов гарну дівчину з порядних людей. Тож ти зі своїми дітьми зникнеш з нашого оточення. Ти все зрозуміла?
Десять років я доглядала чоловікового дідуся, живучи з дітьми в орендованій квартирі. Чоловікова сестра Оксана жила в тій самій квартирі, що й дідусь. Свекруха теж не знаходила часу для свого чоловіка вони постійно сварилися. Я не здобула вищої освіти, не зробила карєри. Весь свій вільний час я присвячувала дідусеві та дітям.
Мій чоловік постійно зраджував мені, сімейні конфлікти його дуже вимотували. Інші жінки не мали серйозних намірів чоловік з дітьми і без майна, тому завжди повертався до мене. Я пробачала його заради дітей. Ми не купили власної квартири більшість грошей йшла на оренду та догляд за дідусем. Якщо Оксана й приїжджала, то лише щоб випросити частину пенсії, скаржачись на фінансові труднощі. Але, незважаючи на всі складнощі, вони з чоловіком і дітьми щороку їздили у відпустку та іноді міняли сімейний авто.
Пять років тому дідусь заповів мені свою квартиру. Він сказав:
Ти стала мені ближчою, ніж усі мої родичі разом узяти. Онук зрадник, він віддасть квартиру матері або сестрі. Нехай мої правнуки живуть краще. За твій труд ти отримаєш відплату. Щоб потім не казала, що прожила життя даремно.
Ніхто не знав про заповіт: чим менше людей знають, тим краще сплять. Коли дідусь захворів ще сильніше, родина стала активнішою. Вони почали відвідувати його, цікавитися станом здоровя. Навіть пропонували допомогу в догляді уперше за багато років! Дідусь не був дурнем і добре розумів, чого від нього хочуть. Він приймав їхню увагу з усмішкою, підморгуючи мені.
Нарешті у мене зявився вільний час. Ви не уявляєте, що означає гуляти містом наодинці: без дітей і без візка дідуся. Я раділа своїй свободі. Дідусь довго не прожив. Я щиро сумувала за цим мужнім старим. Поділ спадщини почався майже одразу. Свекруха й Оксана почали тиснути на мого чоловіка:
Віддаси квартиру дідуся Оксані. Вона вже багато років тут живе це її дім. Потім отримаєш квартиру матері. Просто відмовися від спадщини. У тебе все буде, але пізніше.
Чоловік повірив обіцянкам матері й погодився не претендувати на квартиру. Я не сприйняла серйозно її слова, що вона залишить квартиру синові: моя свекруха, окрім Оксани та її дітей, ніким більше не цікавилася. Мені було сумно, що десять років я доглядала дідуся, а потім нікому він не був потрібен тільки його майно.
Я шанувала мудрість дідуся. Він заздалегідь сходив до нотаріуса й оформив все як слід.
Того вечора чоловік повернувся з роботи й почав збирати речі.
Куди йдеш? запитала я.
Я втомився. Розлучаюся з тобою та дітьми. Жив із тобою лише через дідуся. Тепер це твоя проблема. Більше не хочу платити за оренду. Вже давно маю іншу жінку. Він вийшов, соблазн
