Моя дружина доглядає за домом, поки я тут з тобою, кохана.
Незнайомець подзвонив мені, і я почула голос свого чоловіка: «Моя дружина зараз готує й миє туалет, поки я тут із тобою, кохана».
Коли мій чоловік сказав, що йде на корпоратив, я нічого не запідозрила. Але потім отримала дзвінок, що змусив мене завмерти. Те, що я почула, змусило мене схопити ключі від авто я була готова до розмови, а наступного дня зібрати його речі.
Після десяти років шлюбу я думала, що знаю Богдана як свої пять пальців. Але минулого тижня зрозуміла навіть десятиліття спільного життя не захистить від зради або від задоволення, коли карма спрацьовує вчасно.
Все почалося невинно.
У четвер ввечері Богдан увійшов у двері, насвистуючи, з незвичною енергією в кроці.
«Чудові новини!» оголосив він. «Завтра в компанії корпоратив. Тільки для співробітників».
Поцілував мене в лоб і кинув портфель на підлогу.
«Буде нудно, навіть не турбуйся приходити. Тільки розмови про роботу та таблиці в Excel».
Я підняла брову.
Богдан ніколи не любив вечірок. Його уявлення про розваги дивитися гольф по телевізору. Але я лише знизала плечима.
«Як скажеш», відповіла я, вже думаючи про завтрашні справи.
Наступного ранку він був ласкавішим, ніж зазвичай. Надто ласкавим.
Поки я готувала сніданок, Богдан обійняв мене ззаду й прошепотів:
«Ти ж знаєш, що ти неймовірна, так?»
Я засміялася. «До чого це? Набираєш балів?»
«Може», відповів він, подаючи мені свою улюблену білу сорочку ту, з дратівливо розстібнутою ґудзиком.
«Можеш попрасувати її? А, і поки мене не буде, можеш приготувати мою улюблену мясну запіканку? З багато сиру. Ти ж знаєш, як я люблю».
«Ще щось, ваша величність?» пожартувала я.
«Власне так», усміхнувся він. «Можеш прибрати в туалеті? Я люблю, щоб усе було ідеально. А раптом завітають гості»
Я закатила очі, але засміялася.
Богдан мав свої дивацтва, і хоч його прохання іноді виглядали самовдоволеними, я не приділяла цьому уваги. Якби я тільки знала
Того дня я поринула в домашні справи.
Пилосос гув, пралька крутилася, а будинок наповнився ароматом запіканки. На задньому плані грала моя пісня для прибирання, і на мить життя здавалося звичним.
А потім задзвонив телефон.
Невідомий номер.
Я майже проігнорувала, але щось змусило мене взяти трубку.
«Ало?»
Спочатку лише чутно було гучну музику й приглушений сміх. Я насупила брови, думаючи, що це жарт.
Але потім почула голос Богдана.
«Моя дружина?» сміявся він. «Напевно, готує або миє унитаз. Вона така передбачувана. А я тут, з тобою, кохана».
Позаду сміялася жінка.
Мені здалося, що шлунок перевернувся.
Я завмерла, притиснувши телефон до вуха, поки світ навколо немов обертався.
Дзвінок перервався.
За кілька секунд прийшло повідомлення лише адреса.
Без пояснень. Просто місце.
Я дивилася на екран, серце билося шалено.
Може, це помилка. Жарт. Але глибоко всередині я знала ні.
Я не плакала. Ще ні.
Замість цього взяла куртку, схопила ключі й поїхала за вказаною адресою.
Запіканка могла почекати.
Богданові було суджено отримати найбільший сюрприз у житті.
Навігатор привів мене до розкішного помешкання в оренді на іншому кінці міста.
Будинок був великий, з блискучими вікнами та доглянутим садом. Біля гаражу колекція дорогих авто. Крізь скляні двері видно було, як люди сміються, пють, насолоджуються життям.
Шлунок знову перевернувся, коли я побачила знайомі обличчя.
Хто був більш шокований Богдан чи я? За хвилину все зясувалося.
Коли я підійшла до входу, зявився охоронець.
«Вам допомогти?»
Я змусила себе посміхнутися. «Так, я принесла дещо чоловікові».
Охоронець подивився на мене з підозрою, особливо коли помітив відро для прибирання в моїй руці. Всередині були щітка для туалету та пляшка з дезінфіктантом.
«Це високий чоловік у білій сорочці», сказала я спокійно.
Охоронець вагався, але вирішив, що я не загроза, і відійшов.
Щойно я увійшла, усі очі повернулися до мене.
І ось він Богдан.
Він був у центрі зали, обіймаючи жінку в облягаючій червоній сукні.
Виглядав живішим, ніж за останні роки, сміявся, смакував шампанське, ніби нічого не сталося.
Серце стиснулося.
Уся я хотіла кинутися на нього, але голос у голові прошепотів: «Будь розумнішою. Зроби так, щоб воно того вартувало».
Богдан побачив мене.
Його обличчя поблідло. Він поперхнувся випивкою й відступив.
«Оленко?» заєкав він, віддаляючись від жінки поруч. «Що що ти тут робиш
