Однієї ночі я повернулася додому й мало не зомліла від несподіванки. Моя донька Ганна судомно складала речі у валізу: одяг, косметику, побутову техніку. Я розгублено спитала, куди вона збирається.
Виявилося, що моя вісімнадцятирічна Ганна раптом вирішила, що вона вже доросла. Я навіть вигукнула від здивування. Але Ганна лише твердо сказала:
Мамо, я переїжджаю жити до Івана.
Що значить переїжджаєш? Хто цей хлопець? Ти навіть не познайомила нас! запитала я. На чиї гроші ти зібралась жити? В нього є батьки? Думаю, ти надто поспішаєш.
Мамо, це вже не радянські часи. Я доросла, хочу самостійного життя! відказала Ганна.
Я нічого не відповіла. Відчула безсилля все всередині похололо. Дивилась, як Ганна збирає мій улюблений блендер, і прощалася в думках з усім цим. Зрештою, й так ним не користувалась. Вона швидко зібрала речі й пішла. З вікна я помітила молодого чоловіка, який допомагав занести їй все до машини. Вирішила: якщо донька так прагне дорослого життя нехай! Ось побачимо, що з цього вийде. Наступного дня замінила замки у дверях не знати, на що здатна Ганна з новим другом.
Минуло кілька днів. Донька не озвалася жодного разу. Я навіть не сподівалася, що вона так миттєво захопиться цим «досвідом дорослого життя». Раптом дзвінок від Ганни:
Мамо, ти заплатиш за університет?
Боляче було усвідомлювати, що вона дзвонить лише по грошах. Навіть не спитала, як я себе почуваю.
Ні. Ти тепер самостійна. Я не втручатимусь у твої справи.
Ну й гаразд. Дякую тобі, мамо! ображено відповіла Ганна й кинула слухавку.
Вона отримала саме те, на що наполягала. Хай тепер відчує справжнє доросле життя.
Я вирішила: час перепланувати її кімнату на власний кабінет. Все одно вона тепер не живе зі мною. Навіть вже обрала гарний письмовий стіл з кріслами. Ліжко залишила, нехай подумає. Можливо, повернеться.
Минули два тижні. Я поверталася пізно з офісу й вже біля підїзду побачила Ганну з двома великіми сумками. Вона виглядала розгублено й засмучено.
Донечко, чому ти не попередила, що повертаєшся?
Мені було соромно, мамо… Ти не рада, що я приїхала? вона змахнула сльозу з щоки.
Звісно ж рада! Про що ти! Йдемо вже, відпочинемо вдома.
Ми увійшли до квартири. Ганна взялася розкладати речі на свої місця. Тільки кавоварки бракувало. Виявилося, вона залишилась у матері Івана та «заплатила» нею за житло і харчування. Івану виявилося вже тридцять років. Коли донька зрозуміла, що я не дам грошей на навчання, звернулася до Івана. Але й він відмовився брати на себе відповідальність за її освіту.
А мене досі не полишає думка: про що думав Іван, коли привів мою безробітну доньку до своїх батьків?
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
