Моя донька с0р0миться власної матері!

Давно не бачила донечку. Наталка переїхала у місто. Має чоловіка та двох діточок. Ми рідко бачимось, адже донечка багато працює. В село до мене не приїздить, але я її розумію. Вона звикла до кращих умов. А у селі всі зручності на вулиці, митися треба в тазику. Ось я і вирішила сама поїхати до донечки на її день народження.

Купи гарну сукенку! Червону і вишиту! – Радила по телефону Галина.

Подруга дала гарну пораду. Сукню купила за 3000 гривень. Дорого для мене, але це ж для коханої донечки!

Приїхала ввечері в місто. У Наталки є машина. Сподівалась вона мене забере, але мене ніхто не зустрів.

– Ой, мамо, ти вже приїхала? Вибач, не можемо тебе забрати. На стіл накриваю. Скоро гості прийдуть. А тобі розповім, як добратися до нас. Добре? – Сказала донечка по телефону.

Спочатку мене це образило, а потім я зрозуміла, що Наталка дійсно зайнята. В неї ж діти і робота, а сьогодні ще й готування та прибирання на ній.

Я запам’ятала дорогу. Дібралася десь за годинку. Трішки заблукала в дворах, все ж таки чуже місто. Вдома у Наталки, свято було у розпалі. Я чула гомони десятки голосів та дитячий сміх.

Відчинив мені високий, кремезний чоловік. Він привітно посміхався. Це був Віктор, чоловік Наталки. Він допоміг мені зняти пальто і повів у іншу кімнату. Не до гостей. Я здивувалась, але покірно пішла за ним. Через десять хвилин прийшла донечка. Принесла мені їжу. Вона попрохала сидіти тихенько і не шуміти, поки гості вдома.

Я проплакала весь вечір. До їжі навіть не доторкнулася. Зранку вже нікого не було. Наталка та Віктор рано пішли на роботу, а діти в школу. Я досі відчувала смуток. Коли Наталка повернеться, запитаю чому вона вчинила.

pixabay

Квартира велика, багато техніки та чудовий ремонт. Боялась десь сісти, щоб випадково не наробити біди. В холодильнику лежало повно їжі. Я не знала, чи можна мені її брати. Вирішила випити чаю і почекати дітей. Подзвонити та запитати боялася, може Наталка зайнята, а номера Віктора у мене не має.

Після обіду прийшли внуки зі школи. Діти розповідали про свої успіхи. Ми дивились їхні альбоми з малювання. Встигли ще книжки почитати. Час пролетів швидко. Повернулися Наталка та Віктор.

За вечерею, донечка подякувала за сукню, а також поцікавилась, як надовго я приїхала. Я хотіла побути дні два-три, а потім назад у село, щоб не набридати. Наталка кивнула і попрохала сьогодні теж посидіти у кімнаті. До неї мають прийти подружки.

– Я вам буду заважати? – Запитала я.

– Мамо, що ти таке кажеш? – Здивовано поцікавилась донечка. – Звісно, ні. Тобі буде не цікаво з нами! Ми ж будемо про своє говорити, а ти не знаєш цих людей. Ти швидко втомишся і засумуєш.

pixabay

Зрештою, я погодилася. Знов просиділа в кімнаті увесь вечір. Коли пішли гості, а вирішила тихенько вийти на кухню. Я почула, як донечка каже:

– Ще день потерпіти і вона поїде.

Мені було боляче. Вранці, поки нікого не було, я зібралась і пішла на вокзал. Швидко приїхала додому. Галина здивувалась, я ж мала ще день побути в дочки. Що я могла казати? Розплакалась на плечі подруги. Вона більше нічого не питала, а донька навіть не подзвонила.

Оцініть статтю
Джерело
Моя донька с0р0миться власної матері!