Моя дочка, Катя, завжди була впевненою, рішучою та самостійною особою. Її сміливість та вміння боротись за свої права завжди мене вражали. Але коли я вперше дізналась про історію, яка сталася з нею, я була ще більше вражена її силою та рішучістю.
Це сталося в літньому таборі, коли Катя мала лише 10 років. Одного дня в таборі з’явився новий хлопець на ім’я Максим. Він був старший за Катю і мав виразну репутацію «балакуна» і постійно втягував дітей у свої витівки.
З перших хвилин після його приходу Максим звернув свою увагу на Катю. Він намагався привернути її увагу, але Катя, здається, не проявляла особливого інтересу. Вона була завзятою дівчинкою і не хотіла мати справи з хлопцем, який здавався їй занадто балакучим.
Проте, Максим не відмовлявся, і його нав’язливість почала дратувати Катю. Вона кілька разів просила його відступити, але він не слухався. В один з днів, під час збору на спортивному майданчику, Максим знову почав турбувати Катю. Він жартував, але слова, що лунали з його уст, були далеко від веселощів.
Втомившись від його нав’язливості, Катя рішуче встала з лавки і виколикала його на поєдинок. Всі оточуючі здивовано замовкли, і на кілька секунд затримали дихання.
Максим прийняв виклик, думаючи, що Катя не зможе протистояти йому. Але він зрозумів свою помилку, коли вона почала рухатися. Катя була вмілою до різних битв ще з дитинства (тренувалась на своєму братові), і вона зібрала всю свою енергію, щоб відбити його.
У той момент, коли їхні руки зіткнулися, всі побачили, що Катя — справжня бійцівська душа. Вона не просто побила Максима, але і показала йому, що вона не терпить нав’язливих, домінуючих відносин.
Після цього інциденту Максим більше не намагався турбувати Катю. Він був вражений її сміливістю та силою, і, здається, змінив свою поведінку.
Після того, як інцидент з Максимом став відомий вихователям табору, ситуація розгорнулася несподівано. Мене покликали до директора табору, де мені прочитали нотації щодо поведінки Каті. Вихователі стверджували, що вона провокувала конфлікт, фізично атакувала іншого учасника табору і не виявляла поваги до правил співжиття в колективі.
Мені було складно повірити в те, що моя донька могла так себе поводити. Але, не бажаючи ухилятися від відповідальності, я вирішила зібратися з Катею і обговорити ситуацію. Я хотіла почути її версію подій і зрозуміти, що сталося насправді.
Коли ми поговорили, Катя розповіла мені свою історію. Виявилося, що вона не провокувала конфлікт, а просто відмовилася вдаватися до підлабузних та недобросовісних ігор Максима. Її ніжність і невинність навіть були схильні вірити в доброту та чесність інших людей, і вона впевнено стояла за своїм правом бути поважною та заслуговувати поваги.
Коли я поділився цією інформацією з директором табору, йому було важко визнати свою помилку. Він сказав, що, можливо, переоцінив ситуацію і перекрутив факти. Врешті-решт, моя донька була невинною у цій ситуації.
Проте, вирішення було прийнято — Катю відрахували з табору. Це рішення дуже образило мене і Катю. Моя донька нічого не заслуговувала, але вихователі не хотіли визнати свою помилку і вирішили відправити її просто тому, що вона не дозволила себе утискати.