Не так давно я випадково зустрів свою дочку у магазині, однак вона зовсім не захотіла зі мною розмовляти. Відвернулася в інший бік так, ніби й не помітила мене. Мій приятель став свідком цієї ситуації. А мені стало так соромно, що Іра мовчки розвернулась і пішла від мене. Я не можу зрозуміти, адже це не нормально так поводитися з батьком.
З Ірою я не підтримую зв’язок вже близько семи років. Припинили спілкуватися ми після того, як дочка взяла позику у банку для купівлі однокімнатної квартири у новобудові. Вона була впевнена, що я допоможу їй фінансово, але коли я відмовився, то Іра образилась.
Через те, що їй були потрібні гроші, вона весь свій час віддала роботі. А часу ні на що інше у неї не було, на особисте життя в тому числі. Тому чоловіка вона так і не знайшла і у свої тридцять років вона незаміжня.
Я знаю, що виплачувати кредит Ірі непросто. Вона заощаджує на всьому — на відпочинку, новому одязі та взутті. Все заради того, аби вчасно погасити кредит. Однак вона ще молода і ці жертви не надто позначаються на її зовнішньому вигляді.
Хоч Ірина завжди мріяла мати велику дружну сім’ю, однак зараз готова просто стати дружиною хорошого чоловіка і мати хоча б одну дитину. Адже тривалі декретні відпустки вона дозволити собі не може.
Іра ще з дитинства добре ладнає зі своєю двоюрідною сестрою. Дуже добре, що у мене хоч з племінницею нормальні стосунки, тому я часто запитую про справи моєї дочки. А ось решта родичів вважають, що я взагалі не маю права нічого знати про дочку, адже я поганий батько, раз відмовився допомогти Ірині з купівлею житла.
Ще десять років тому ми з сестрою отримали у спадок двокімнатну квартиру наших батьків. Обоє вирішили продати майно і на поділені навпіл гроші придбати для себе по окремій квартирі. У квартирі моєї сестри живе її донька, а свою я вирішив здавати в оренду. Це для мене буде це хороший додатковий дохід, оскільки на одну мою пенсію прожити тяжко.
Сестрі пощастило, вона має чоловіка, а вдвох все ж легше впоратися. А я лишився один, чого я сам вартий? Я вже маю не той вік, тому на роботу мене не беруть, а дочка спілкуватися не хоче. Більше не залишається нічого, окрім як розраховувати лише на себе, бо допомоги чекати немає від кого.
Сестра моя ще й зятя має, він завжди готовий допомогти їй. То завезе, куди треба, тяжкі речі допоможе піднести, зустріне, допоможе. А від моєї Ірини і слова доброго не дочекаєшся, про допомогу я вже й мовчу… .
Та хіба можна так нехтувати батьком? Я все ж таки її з пелюшок виховав, виростив. Ми з її матір’ю усе робили для того, аби вона ні в чому не знала потреби, не була гіршою за інших, вивчили її, дали дорогу у життя. От лишень квартиру свою не віддав. Але це моє єдине джерело заробітку зараз. Така своєрідна страховка на старість. А Іра ще молода, може заробити на своє житло самостійно, що вона, власне і зробила.
От так ми й перестали спілкуватися. Адже Ірина дуже образилась, переїхала жити на орендовану квартиру, а потім купила власну. І про усе це мені розповіла моя племінниця. Складається таке враження, що дочці від мене потрібна була лише вигода. Вона, як зрозуміла, що нічого отримати від мене не може, відразу перестала цікавитися мною. Хоч би спитала чи живий ще я.
Лише каже Іра, що від родичів дізнається, якщо зі мною щось буде не гаразд. Оце виховав дочку на славу. Тішуся хоч тим, що все ж не віддав квартиру їй, бо на старості залишився б і без дочки, і без грошей.