Моя доля пішла іншим шляхом
Соломія Іванівна стояла біля вікна й дивилася на сусідську ділянку, де молодая жінка розвішувала білизну на мотузці. Чужа жінка в будинку, який мав дістатися їй. У будинку, де вона виросла, де минула її молодість, де пішла з життя мати.
Соломіє, ти чого там замережала? гукнула молодша сестра Галя, заходячи в кухню з пакетами з магазину. Чай зовсім холодний.
Та так, дивлюся, зітхнула Соломія Іванівна, відходячи від вікна. Як вона там порядкує.
Годі себе мучити, Галя почала викладати покупки на стіл. Що зроблено, те зроблено.
Можна так говорити. У тебе своя хатка є, а я ось сиджу у тебе на шиї.
Не неси дурниць. Ти мені не тягар, сама знаєш.
Соломія Іванівна сіла за стіл і взяла охолонулу чашку. Чай був гіркий, несолодкий економили цукор. Після того як вона втратила дім, грошей стало катастрофічно не вистачати. Пенсія мала, а жити треба було удвох.
Галю, а ти памятаєш, як мама казала нам про заповіт? запитала вона, розмішуючи ложечко чай.
Памятаю, звісно. Казала, що дім нам навпіл дістанеться.
Ось саме так. Навпіл. А виходить, що все дісталося Оленчиній доньці.
Галя важко опустилася на стілець. Тема заповіту болісно відгукнулася в обох сестер.
Соломіє, ми ж це вже сто разів обговорювали. Мама останні роки погано тямила. Альцгеймер, кажуть лікарі.
Та вона ж не сама заповіт складала! Нотаріус був, свідки. Я могли дозволити хворій жінці все чужій людині записати?
Марта не чужа. Вона мамину племінницю виходила, коли та хворіла.
Виходила! фуркнула Соломія Іванівна. Місяців два походила, ліки давала. А ми що, тридцять років за мамою не доглядали?
Галя мовчала. Обидві сестри знали, що це несправедливо, але змінити вже нічого не могли. Суд вони програли, дім перейшов до Марти далекої родички, яка зявилася в їхній родині лише останні роки.
Дзвінок у двері перервав їхні роздуми.
Я відчиню, підвелася Галя.
У передпокої почулися голоси, а потім у кухню увійшла їхня племінниця Ярина донька покійного брата.
Привіт, тіто Соломіє, тіто Галю, поцілувала вона обох у щоку. Як справи?
Та ось живемо потроху, відповіла Соломія Іванівна. А ти як? Робота як?
Нормально все. У відпустку збираюся на море. Хотіла запитати, може, гроші потрібні? Можу трохи допомогти.
Галя з Соломією переглянулися. Ярина завжди була гарною дівчиною, але зараз її пропозиція звучала особливо зворушливо.
Дякуємо, Яринко, сказала Галя. Поки самі справляємося.
Гаразд, якщо що кажіть, не соромтеся. А взагалі я хотіла розповісти новину. Памятаєте Марту, яка бабусин дім отримала?
Соломія Іванівна напружилася.
Звісно памятаємо. А що з неї?
Та вона ж дім продає! Оголошення вчора побачила в інтернеті. Два мільйони просить.
Що?! Соломія Іванівна підскочила з місця. Продає?!
Ну так. Каже, що дім старий, ремонт дорогий, а їй треба квартира в місті.
Не може бути, прошепотіла Галя. Мама ж казала, що дім має залишитися в родині.
Яка тепер родина, гірко посміхнулася Соломія Іванівна. Чужа тітка отримала спадок і робить, що хоче.
Ярина ніяково переступала з ноги на ногу.
Тіто Соломіє, а може, ви до неї зайдете? Поговорите? Раптом вона погодиться вам дешевше віддати?
На що купувати? розвела руками Соломія Іванівна. У мене пенсія три тисячі, у Галі чотири. Де нам два мільйони взяти?
Може, якийсь кредит візьмете
