Ой, мамо, ти знову смажиш рибу, сказала Зоряна, зазираючи на кухню.
Так, доню, але я вже прочинила вікно і ввімкнула витяжку, відповіла Марина.
За останні чотири місяці, відколи дочка разом із чоловіком переїхали жити до неї, удома раз по раз лунали зауваження.
Ти пересолила обід, або поклала мої речі не туди. Або в тебе телевізор гуде занадто голосно.
Марина навіть не помітила, як почала ходити навшпиньки у власній квартирі. Вона намагалася робити все тихенько, обережно, аби не заважати дочці й зятю.
Спочатку все здавалося цілком нормальним…
Після весілля Зоряна з чоловіком вирішили жити окремо, винаймали собі житло. В гості до мами приходили лише у вихідні. Воно й не дивно молоді з головою поринули у роботу і власні справи.
Одного дня Марині стало зле. Сусідка викликала швидку. За кілька хвилин приїхала й дочка. Коли Марину виписали зі шпиталю, Зоряна мовила:
Готуємо тобі сюрприз, мамо. Думаю, тобі сподобається. Все побачиш вдома.
Марина відчинила двері й одразу спіткнулася об чужі торби у коридорі.
Ми порадилися і вирішили: будемо жити разом із тобою. Забезпечимо тобі догляд, повідомила донька.
Довго Марина не могла второпати, що коїться, однієї хвилини діти йдуть жити окремо, а зараз повертаються.
Спершу й справді Зоряна дбала про маму: прибирала, готувала, прасувала білизну. Але вже за два місяці життя під одним дахом подруга забулася, чому наважилась повернутись у материнське гніздо.
Марина зміцніла, повернулася до звичних справ. Поки діти на роботі, вона господарює: і прибирає, і обід варить.
Дочка щораз нагадувала, щоб мати трохи відпочила, але Марина переконувала всіх, що так для неї краще.
Зоряна з чоловіком одразу відчули переваги співжиття: не треба платити оренду, вдома завжди чисто і їжа на столі.
Мамо, сьогодні до нас друзі завітають. Може ти підеш до сусідки на чай? Нам так буде зручніше, а тобі не так сумно, сказала якось Зоряна.
Марина не хотіла нікуди йти ввечері, ще й сусідка завжди лягає спати дуже рано. Оскільки на вулиці тепло, вирішила трохи пройтися двором, подихати повітрям. Час минав, а гості все не розходилися. Марина втомилася й мріяла лягти спати, але терпеливо чекала, коли донька зателефонує і покличе її назад.
Сусід Степан вийшов гуляти з песиком і за півгодини повернувся, а Марина усе ще сиділа на лавці.
Вибачте, у вас усе гаразд? поцікавився сусід.
Так. Просто в мене діти гостей прийняли, не хочу їм заважати.
Я ж живу під вами, на першому поверсі, памятаєте?
Авжеж, памятаю.
Раніше вони зустрічались лише з вітаннями. Дружина Степана нещодавно померла, діти його мешкають окремо.
Може, підете до мене на чай? Холоднувато. Подзвоніть доньці, скажіть, що лишаєтеся у мене.
Марина спробувала додзвонитися доньці, та телефон не відповідала. Мабуть, не до мами їй зараз.
Гаразд, ходімо, зрештою погодилася Марина.
Вони пили чай, розмовляли про різне, раптом задзвонила Зоряна:
Мамо, ти де? Гості вже пішли. Ми хочемо лягти спати, а тебе все ще нема.
У голосі доньки знову вчувається роздратування. Чим вона знову прогнівила дітей, Марина не розуміє. Зібралася додому. Степан провів до підїзду.
Я ж живу всього лиш на другому поверсі, мовить Марина.
Проведу, мені так спокійніше, відповів сусід.
З тієї пори Марина зачастила до Степана. Чай пють разом, прибирають, іноді чоловік сам готує за якимось давнім рецептом. І сьогодні вона знову у Степана в зятя день народження, вдома гості.
У твоїй квартирі так затишно і спокійно, якось мовила Марина.
Можеш залишитись у мене на завжди, несподівано запропонував Степан.
Погляд у нього був такий відвертий, що Марина одразу зрозуміла: жартувати він не збирається.
Я подумаю, відповіла вона з легкою усмішкою.
Хоч і знала вже погодиться…
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
