Минув майже десяток років, але спогади про ту подію ще досі живі і болять мене. Я була молодою, незалежною жінкою, яка відчувала себе незвичайно привабливою та пристрасною. І тоді в моє життя увійшов він — доктор, якому я довіряла своє здоров’я.
Почалося все це звичайно і невинно. Я звернулася до нього зі звичайними медичними питаннями, але з кожним наступним візитом між нами виникало все більше симпатії та притягнення. Він був привабливою постаттю з харизматичними очима та пристрасною натурою. І ми відчули потяг один до одного, впускаючи одне одного в свої світи.
Але життя, як звичайно, має свої плани. Він розповів мені, що його дружина не може мати дітей. Цей факт розбивав його серце, і я почула в його голосі бажання створити справжню сім’ю. Таке він мені нашіптував на вушко, натякаючи, що він не проти мати зі мною стосунки. І ось, зробивши рішення, я вирішила допомогти йому. Я стала його коханкою і народила йому дитину — наше спільне диво.
І в найвирішальніший період мого життя він раптом змінив своє рішення. Сказав, що тоді в нього був такий порив. Але зараз він не може прокинути дружину, бо все-таки попри все любить її. А я для нього була в певний період чудовою розвагою. Він дуже помилився, коли сказав, що бажає мати зі мною дитину. Репутація лікаря для нього дуже важлива. Якщо покине дружину, то вся кар’єра може піти шкереберть. Він того не допустить. Про дитину він подбає- забезпечить усім необхідним.
Моя відданість у коханні стала для мене фатальною помилкою, яку спокутую впродовж життя. Мій коханий доктор залишився з дружиною, а я — з розбитим серцем і немовлятком на руках. Біль і досі пронизує моє серце, коли згадую про свої почуття до Романа Вікторовича. Так звали мого лікаря. Він залишив глибоку рану в моїх грудях. Після нього мені стали нецікавими чоловіки. Крім того, у мене була вже дитина на руках. І я не дуже могла собі дозволити вільне життя. Коли мала пішла в школу, мене охопила апатія, і я перестала навіть думати про заміжжя.
Хоча я сильна. І розумію, що життя триває. І завтра все може змінитися. Я можу знову закохатися. Адже мені сьогодні всього лиш 37. Можу народити ще одну дитину для себе. Наразі віддаю себе своїй донечці, яку дуже люблю. Її тато за все життя (а їй уже 8 років) бачив лиш два рази. Правда, гроші на рахунок надсилає для дитини. Але це аж ніяк не компенсує його присутності, його тепла як батька для дитини.
Я вже звиклася зі своїм болем. Звиклася, що свого часу зробила таку помилку, повіривши одруженому чоловікові, що він справді хоче мати дітей, повноцінну сім’ю. А все виявилося лишень словами.
Так, моя молодість була присвячена коханцеві, і я спокутую цей гріх кожен день свого життя. Також навчилася любити і віддавати свою любов дитині.
Написала цю статтю як застереження для тих, хто віддається своїй пристрасті, хто входить у чужу сім’ю, що цього робити не треба. Пристрасть згасне, а помилки треба буде виправляти впродовж всього життя.
