Молодець, Олесенько. Знайшла своє щастя
Олеся була найнепомітнішою серед гостей на весіллі подруги Наталки. Дівчата разом вчилися в університеті. Наталка запросила всіх знайомих, але багато хто поїхав на вихідні до рідних у села. Олеся, скромна і соромязлива, все ж вирішила прийти.
Адже вона рідко кудись виходила, а їй теж недавно виповнилося вісімнадцять, як і Наталці. Тільки святкувала вона його без гучної компанії
Подруг у неї не було, та й батьки запевнили, що краще відзначити разом із родиною з бабусею та дідусем.
«І виходить, що день народження в пять років і в вісімнадцять однаково», зітхнула вона.
Звісно, Олеся любила своїх близьких, але їй кортіло стати самостійною, дорослою. Коли ж хоч хтось із хлопців помітить її ніжність, скромну красу?
Вона мріяла про кохання, але соромилася себе. Вона не була такою яскравою, як Наталка чи її подруга Маряна. Ті сміливо фарбувалися, носили модний одяг, іноді навіть занадто сміливий, за що їх лаяли викладачі.
А Олесині речі завжди підбирала мама, а бабуся вязала светри. І ображалася, що онука рідко їх носить.
Та Олеся просто не могла вийти в бабусиних старомодних кофтах носила їх тільки вдома, і то взимку.
Сьогодні в Наталки зібралися друзі з університету. Було близько пятнадцяти гостей. Коли застілля скінчилося і почалися танці, Олеся вийшла з квартири та сіла на лавку біля підїзду.
Ніхто навіть не помітив, що вона пішла. Дівчина ніяковіла перед незнайомими хлопцями. Хоча на неї ніхто й не дивився. Можливо, саме це її найбільше й засмучувало?
«Вже можна йти, мама, напевно, хвилюється», подумала вона. «Обіцяла ж повернутися не пізно»
Раптом із підїзду вийшов хлопець. Не з гостей Наталки.
Він сів на лавку й сумно подивився на її вікна на третьому поверсі. Звідти лунали музика та сміх.
«Ти звідти?» несподівано запитав він. Олеся кивнула у бік вікон.
«Ну, і як там Наталка? Танцює? Веселиться?» знову спитав хлопець.
Цього разу Олеся наважилася запитати:
«А що? Хіба не чути? Так. Веселяться»
«Ну так. На те ж і свято», відповів він. «А я в свій день народження навіть не святкував. Просто чай із тортом у сімї. Ніби в дитсадок повернувся.»
Олеся здивовано підняла брови.
«У мене так само. А ти її знаєш?» вона знову кивнула на вікна.
«І так, і
