Ми з чоловіком придбали для себе маленьку хатинку в селі за десять кілометрів від міста. Так як вона була розташована на кінці села в сторону лісу – то централізованого водопостачання в ній не було.
Ми вирішили зробити собі власну криницю, ніж прокладати труби. Адже своя скважина – це набагато краще, ніж хлорована вода.
Сусіди у нас є лише одні, вони досить дивні. Жінка з шістьома дітьми і чоловік, який полюбляє міцні напої. Буває таке, що він тижнями не просихає від вживання алкогольних напоїв. І від цього страждають його діти і дружина.
Спочатку вони нам здалися досить нормальними. По воду вони ходили до джерела, тому ми запропонували їм викопати одну криницю на два будинки.
До слова, до джерела вони ходили по кілька разів на день, і везли бутлі з водою на господарських тачках.
Вони сказали, що це дорого. Жінка бідкалася, що їй дітей нема за що годувати, а тут така сума за воду, яка є в джерелі безкоштовно. А її чоловік відмовився, що простої води йому не треба, от якби з криниці можна було брати оковиту – він б викопав одразу дві криниці.
Ми з чоловіком замовили робітників, техніку, і вже за три дні мали власну криницю. Тоді сусіди почали бігати до нас за водою, а не до джерела.
Спочатку все було ніби добре, але от далі вони почали ходити кожні десять хвилин. Як половину грошей заплатити – то ні, а по воду ходять.
Наступного дня ми з чоловіком встановили дверцята і колодку на нашу криницю, адже наступала зима і ми вирішили не приїздити до села поки буде сніг.
Через тиждень, коли був лютий снігопад – до нас зателефонував дільничий поліцейський і сказав, що нашу криницю розбили і в неї провалився чоловік нашої сусідки, який був добряче випивший.
Уявляєте. Ото вже йому води було мало.
Нас викликали терміново в село. Звичайно ж ми написали заяву, щоб нам компенсували витрати на ремонт нашої криниці, також звернулися до правоохоронців, щоб цього чоловіка притягнули до відповідальності.
На разі чекаємо на коли ж призначать судове засідання. Якби знали, що стільки мороки нам завдадуть наші сусіди і взагалі наша хатинка в селі – то ніколи б її не придбали. До того ж ми туди стільки грошей вже вклали. І в ремонт, і в криницю, і навіть у огорожу.
Могли собі жити у місті у багатоповерхівці і горя не знати. А тут таке щастя.
