Мене дістали мої друзі. Кажуть:
– Тобі 72, а живеш сам. Це ж нудно! А коли є жінка у хаті, воно якось веселіше! Є з ким поговорити. А ти сидиш з тими тваринами та світла божого не бачиш!
Що ж я зроблю, якщо з жінками в мене не клеїться, а з тварини – так. Може я якийсь неправильний, але мені комфортно з моїми кроликами.
Врешті решт, мене вмовили сходити на побачення. Живу я у селі. Вибір претенденток не великий. Погодилась Марія зі мною чаю попити.
Я ніколи близько з нею не спілкувався. Знаю, чоловік п0mep три роки тому. З того часу жінка живе сама. Дітей немає, як і родичів.
Спочатку все було добре. Марія спекла гарбузяний пиріг, заварила чаю, гарно вбралась та накрутила волосся. Я теж причепурився. Здається все добре, але щось ми не могли знайти спільної мови.
Жінці постійно кортило поговорити про сусідів. Вона всіма силами намагалась вивідати хоч якісь подробиці чужого життя.
Я відволікав її розмовами на будь-які інші теми, але Марію це не цікавило. В якийсь момент, жінка почала розповідати всю біографію своїх сусідів, а потім моїх. Вона знає, хто від кого народив, де і з ким ходять її сусідки, скільки грамів ковбаси недовішує продавщиця.
Я мовчки їв пиріг. Переговорити Марію надзвичайно важко. Вже і чай закінчився. Смеркало на дворі, а Марія все ще переповідала мені плітки. Склалось враження, ніби Марії роками забороняли говорити і ось зараз вона намагається наздогнати втрачене.
Не пам’ятаю як утік від тієї балакучої жінки. У мозок ясно врізалось, як випив одразу дві таблетки проти головного болю.
Більше на побачення не ходив. З тих пір, мої кролики подобаються мені врази більше. Вони хоч мовчать.