Я єдина донька в сімї. Кажуть, що мене довго чекали, але коханою я себе ніколи не відчувала. Коли мені виповнилося двадцять три і я була на пятому місяці вагітності, в голові почали крутитися думки, чи справді я рідна донька своїх батьків. Моїм батькам вже за сімдесят, фінансове становище у нас тяжке. Ми живемо у знімній квартирі у Львові, ледве зводимо кінці з кінцями. І я, і мій чоловік навчаємось й одночасно працюємо, але цього абсолютно не вистачає, щоб покрити всі витрати. Двічі нам загрожувала виселення через несплату оренди, тож мусили позичати гроші у друзів. Тепер ми у боргах, часом не вистачає навіть на їжу, фінансові проблеми тиснуть з усіх боків. Іноді батьки допомагають з продуктами, ділять з нами останній хліб.
Батьки дуже наполягали, щоб ми з чоловіком одружились, і рік тому ми не роздумували довго пішли в РАГС і офіційно стали сімєю. Саме тоді мама й почала мріяти про онуків і наполягати, що вже час. Мама не раз нагадувала: «Поспішай з дитиною, бо інакше будеш, як я, старою мамою». Ми з чоловіком досі не були готові до батьківства, боялися фінансової відповідальності і відкладали це рішення. Але одного разу батьки зробили нам привабливу пропозицію: якщо народжу дитину, передадуть хорошу суму гривень аж пів мільйона! За ці гроші ми могли б купити хату в селі, а вони б перебралися туди, залишивши нам нашу квартиру в місті. Ми довго обмірковували цю ідею здавалося, так ми нарешті не будемо переживати за орендну плату й витрати. Мама запевнила, що допоможе з дитиною, поки я навчатимуся.
Вони обіцяли підтримку, обіцяли гроші і допомогти купити все необхідне для мене і для малюка. Але жодна обіцянка не була виконана: навіть одну пачку підгузків не купили. Коли я була при надії, мама телефонувала раз по раз і розпитувала про приготування до пологів, а я ридала, адже не мала копійки ні на одяг для немовляти, ні на пелюшки. Мама радила, щоб мій чоловік шукав третю роботу, мовляв, треба виживати. Я нагадувала, що обіцяли допомогти, але вона одразу все заперечувала і навіть почала нас дорікати: мовляв, ми нерозсудливі й самі винні у своїх проблемах. Коли народилась моя донечка Соломія, раптом батьки згадали про ті гроші, які обіцяли дати. Але ми з чоловіком вирішили самотужки збирати на власне житло, бо зрозуміли: ми не можемо покладатися на батьків і на їхні порожні обіцянки.
В той вечір у нашому маленькому львівському помешканні стояла напруга. Однієї миті я відчувала образу й розчарування, а іншої гірку рішучість боротися далі без чужої допомоги, в надії, що колись дам гідне майбутнє своїй дитині, навіть коли йду шляхом самотніх матерів у складному сьогоденні України.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
