Мої батьки подарували нам квартиру, а через деякий час в нас її відібрAлu!

Найчастіше сім’ї сваряться через якесь майно. Не тим віддали, не на тих записали чи переписали, чиїмось дітям дали більше, а іншим менше. Бачила, як люди переставали спілкуватися та ненавиділи один одного. Думала, в мене інша сім’я. Вони ж такі добрі та люблячі. Ніколи не кинуть свою рідну кров! Ага, а як же.

Коли ми з чоловіком побралися, мої батьки повідомили нам гарну новину. Вони дарують нам квартиру! Наше щастя не знало меж. Нам запропонували двокімнатну, в якій жили батьки, а самі вони переїхали в однокімнатну.

Заселилися та почали потихеньку робити ремонт. Мої батьки останній раз щось міняли років десять назад. Ми почали з великої кімнати, потім меншу в порядок привели.

Хотіли далі активно вести ремонті роботи, але не вийшло. Чоловіка скоротили. Моєї зарплатні не вистачало, тому вирішили відкласти це питання до кращих часів.

Продовжити змогли через півроку. Доробили кухню, коридор, а з ванною виникли проблеми. Довелось кредит узяти. Нарешті, ми завершили. Витратили рік і купу грошей, але залишились задоволеними.

Ми продовжили спокійно жити. На новосілля нікого не кликали. Спочатку хотіли, коли заїхали. Потім, коли зробимо ремонт. В кінці кінців, передумали.

Думала кредит єдина наша турбота. Трапилось щастя. Я завагітніла. Тепер треба гроші на вітаміни, здорову їжу, новий одяг для мене, знов на ремонт. Вирішили кімнату поменше переробити під дитячу.

pixabay

Знову взяли кредит. Вже на мене. Я працювала поки могла. В нас виходило гасити кредит і витрачатися на все необхідне. Коли пішла в декрет, чоловік влаштувався на ще одну роботу.

Ремонт в кімнаті зробили. Я народила. Знов витрати. Дитина потребує багато фінансових вкладень. Нам всі ці клопоти приносили задоволення. Відчували себе справжньою сім’єю.

Два роки прожили у «подарованій» квартирі. Дитині було десять місяців, на нас досі висіло два кредити, а я досі не працювала. Допомоги не просили ніякої. Все робили самі. Батьки навіть гадки не мали звідки гроші берем.

Тут я і дізналась, що нас виселяють. Документи на квартиру не бачила. Можете назвати мене «дурепою» і будете праві. Але ж це батьки! Я вірила їм. За всіма цими турботами дорослого життя, постійно забували про документи. Коли згадували, батьки обережно минали цю тему, а ми не наполягали. Якщо вам щось дарують, ви ж не думаєте: «Вкрали!». Не просите чеків, щоб підтвердити покупки. Це ж подарунок!

Що ж сталося. Мої батьки давно не мали змоги оплачувати всі платіжки за квартиру. Вони платили ледь-ледь. Так тривало багато років. Сума боргу накапала в 50000 не гривень, а доларів!

В нас не було таких грошей. Як і в батьків. Тому вони нічого не говорили і робили вигляд, ніби подарували житло. Напевно думали, що ми за все розрахуємося. Яким чином?!

Почалося справжнє пекло. Я розбиралась з батьками. Не могла відійти від шоку. Рідні люди підставили гірше чужих. Самі то живуть в новій квартирі. Тепер думаю, а звідки на неї гроші? Нічого не розумію!

pixabay

Поки я сварилась з рідними, чоловік намагався розібратися з державою. В нас хотіли забрати квартиру. Ми старалися робити все можливе, що від нас залежало. Пішли до адвоката. Той довго думав, але нічого путнього порадити не міг. Сказав, зібрати речі та з’їхати. Ми ж розрахуватися не можемо.

Плакала крокодиловими сльозами. Ми стільки сил вклали в ту квартиру! Ремонт сучасний зробили! Гроші і нерви на вітер!

Не можу прийти до тями. Тиждень прожили на зйомній квартирі. В мене від нервів пропало молоко. Довелось купувати спеціальні суміші. Спала погано. Чоловік теж нервував, але намагався приховувати свої почуття.

Батьки ніяк не підтримували нас. Вони жодного слова в своє виправдання не сказали! О це так рідня! Тиждень не дзвонять. Я не витримала. Сама набрала. А мій номер заблоковано.

Це остаточно підкосило мене. Мої нерви здали. Вночі піднялась температура. Все тіло ломило. Голова боліла так сильно, наче по ній молотком гупають. Лікар, який приїхав на прийом, одразу порадив покласти мене в лікарню.

Мені зробили багато обстежень, але в результаті сказали — нервовий зрив. Пролежала місяць у лікарні. Капали мене чимось двадцять чотири на сім. Чоловік залишав дитину своїм батькам, а сам бігав, то на роботу, то до мене, то до сина. Як ми пережили цей період, одні небеса знають.

Зараз я вдома, але відчуваю себе паршиво. Ніколи б не подумала, що рідні батьки таке втнуть. Вони встромили мені ніж у самісіньке серце. Відчуття спустошення не покидає. Намагаюсь тримати себе у руках заради дитини. Він єдиний сенс нашого життя. Батьки досі нас ігнорують та не спілкуються з нами.

Чоловік втішає. Каже, розрахуємось по кредитам, рік перепочинем та подумаємо про іпотеку. Може це правильно. Мені зараз важко думати. Всю увагу намагаюсь зосередити на сину. Побачимо, що воно буде далі. Нехай небеса нам допоможуть.

Оцініть статтю
Джерело
Мої батьки подарували нам квартиру, а через деякий час в нас її відібрAлu!