Оновлення доступне
Вперше телефон спалахнув малиновим прямо на парі в аудиторії на Лукянівці. Не просто світнув дисплей увесь корпус, стара побита «цеглина» Остапа, засвітився зсередини, наче шматок бурштинового вугілля, в якому зародився жар.
Остапку, та твій зараз рвоне, прошепотів з сусідньої парти Славко, відсуваючи зошит. Я ж тобі казав: не став ті криві прошивки, вони глючать.
Викладачка з економетрики креслила щось на дошці, аудиторія гомоніла напівголосно, однак яскравий малиновий лоскотав навіть крізь тканину джинсової куртки. Телефон вібрував не як завжди, різкими поштовхами, а рівно, як биття серця під шкірою.
«Оновлення доступне», висвітилось, коли Остап, не витримавши, витяг із кишені телефон. Під написом іконка нового додатка: чорне коло з тонким білим знаком, схожим водночас на галицьку руну та на літеру «М», яку писали на купонах його діда.
Він протер очі. Здавалось, бачив такі іконки сотні разів скандинавський мінімалізм, модний шрифт, все акуратненько, як у людей. Але всередині підступило дивне: мов сам додаток дивиться на нього крізь екран.
Назва: «Мірра». Розділ: «Інструменти». Розмір: 13,0 МБ. Оцінок немає.
Завантажуй, прошепотіли праворуч.
Остап здригнувся. Праворуч сиділа лише Соломія, зовсім занурена у конспект. Вона не піднімала голови.
Ти щось сказала? нахилився він до дівчини.
Ні, Соломія підняла брову, я мовчу взагалі.
Голос був не жіночий, не чоловічий, не шепіт, не звук просто з’явився у голові, мов спливаюче пуш-повідомлення.
«Завантажуй», повторив голос, а на екрані блимнуло «Встановити».
Остап проковтнув слину. Він був тим самим, хто ставить бета-версії, міняє мікропрограми, копирсається там, де стриманим не видно й кінця. Але навіть для нього це було дивно.
Та палець сам натис.
Додаток встановився миттєво так, ніби завжди жив у системі, тільки чекав на дозвіл. Без реєстрацій, без входу через Дія, без переліку дозволів. Лише чорний екран і простий рядок: «Вітаємо, Остапе».
Звідки ти знаєш моє імя? вирвалось уголос.
Викладачка зиркнула на нього поверх окулярів.
Молодий чоловіче! Коли завершите діалог зі своїм телефоном, повернемося до матриці попиту і пропозиції?
Аудиторія захихотіла. Остап буркнув вибачення, сховав телефон під парту, але тримав його в руці, не зводячи погляду з рядка.
«Доступна перша функція: Зсув ймовірності (рівень 1)».
Під написом кнопка «Активувати» і маленький текст: «Увага! Використання функції змінює структуру подій. Можливі побічні ефекти».
Ага, зараз ще розпишусь кровю, пробурчав він.
Всередині кортіло дізнатися, що це за штука. Зсув ймовірності? Схоже на дивний тухлий генератор удачі поставив рекламу, зібрав дані, почав сипати спамом, максимум розіграш старенького «Жигуля».
Але малинове світло не згасало. Телефон був теплим, майже гарячим як жива істота. Остап притиснув до ноги, прикрив зошитом і натиснув «Активувати».
Екран здригнувся, мов під подувом вітру вода. Мить і світ навколо ніби змілився: звуки стають глушнішими, кольори виразнішими. У вухах пролунав дивний дзвін, наче хто вів пальцем по келиху і запрошував до тосту.
«Функцію активовано. Оберіть ціль».
Зявилось поле для тексту та підказка: «Опишіть бажаний наслідок (коротко)».
Остап завмер. Для жарти, але це було вже надто осмислено. Оглянувся. Викладачка міряла маркером дошку, Соломія щось нашкрябувала ручкою, Славко малював танк на полях.
«Добре, вирішив, подивимось».
Вбив: «Щоб мене сьогодні на парі не питали». Пальці тремтіли. Натиснув «ОК».
Світ підскочив. Не сильно, ледь помітно як ліфт, що трішечки опустився й зупинився. У грудях провалилося, подих урвався. Потім усе стало на місце.
«Ймовірність скориговано. Ліміт функції: 0/1».
Отже, сказала викладачка, обертаючись до аудиторії. Хто у нас за списком…
Остап відчув у шлунку крижаний клубок. Він знав, зараз пролунає його прізвище. Завжди так: подумаєш і точно викличуть.
…Коваленко? Де він? Як завжди спізнюється. Гаразд, тоді…
Палець викладачки побіг журналом. Зупинився.
Соломія. До дошки.
Соломія зітхнула, швидко схопила зошит, почервоніла і попленталась вперед.
Остап сидів, не відчуваючи ватних ніг. У голові пульсувало: «Спрацювало. Реально спрацювало».
Телефон м’яко згас, малиновий полиск зник.
Він вийшов з університету ніби після симфонічного концерту. Березневий вітер носив пилюку, асфальт блищав калюжами, над зупинкою висів темний, важкий, рваний хмариня. Остап ішов, втупившись у дисплей.
Додаток «Мірра» тихо лежав у списку, як звичайна іконка. Ні оцінок, ні опису. У налаштуваннях порожньо. У системі ні розміру, ні кешу. Лише факт він бачив, як світ здригнувся. Все змінилося.
«Може, співпадіння, сам себе заспокоював, викладачка могла й справді не бажати питати. Може, згадала про Коваленка в останню мить».
Але у глибині мозку клекотіла нова думка: якщо це не збіг…
Телефон пропищав. На екрані вискочило повідомлення: «Доступне нове оновлення для Мірра (1.0.1). Встановити зараз?»
Швидка ти, пробурмотів він.
Натиснув «Детальніше». Вилізло вікно: «Виправлено помилки, покращено стабільність, додано функцію: Погляд крізь».
І знову ні розробника, ні версії Android, ні аршинного тексту користувацької угоди. Лише суха фраза: «Погляд крізь».
Та ні, мовив він, тикаючи «Відкласти».
Телефон образливо пискнув і згас. За мить сам увімкнувся, блимнув тим самим малиновим світлом і показав: «Оновлення встановлено».
Ей! Остап зупинився посеред тротуару. Я ж…
Люди обминали, хтось бурчав собі під носа. Вітер чіпляв до ноги агітлистівку.
«Доступна функція: Погляд крізь (рівень 1)».
Під написом короткий опис: «Дозволяє бачити справжній стан речей та людей. Радіус дії: 3 метри. Тривалість: не більше 10 секунд. Ціна: посилення зворотного зв’язку».
Якого ще звязку?.. по спині побіг мороз.
Телефон не відповідав. Тільки мяко підсвічував кнопку: «Спробувати».
В автобусі він не витримав. Притиснутий вікном між тіткою з мішком картоплі та школярем з рюкзаком, Остап дивився на будинки, допоки погляд не впав знову на іконку Мірри.
«Усього десять секунд, вмовляв себе. Просто подивитись, що це за штука».
Відкрив додаток. Натиснув «Спробувати».
Світ ніби випустив подих. Звуки приглушились, як під водою. Людські обличчя стали гострішими, навіть блискучими. Над кожним спалахували тонкі світляні нитки в когось щільно обплутують, в когось ледь помітні.
Остап підморгнув. Нитки тягнулися до нікуди, розчинялись у повітрі, переплітались. У тітки з картоплею вони були тугі, сірі, деякі обірвані з обвугленими кінцями. У школяра яскраво-сині, мякі, що тремтіли, мов струна.
Він глянув на водія. Над ним висів щільний вузол чорних, заіржавілих ниток, стягнутий у канат, що зникав дорогою. Всередині того каната щось повзало, як черви у старій землі.
Три секунди, прошепотів; чотири…
Опустив голову на руки. Від запясть угору, під куртку, відходили тонкі червоні нитки, як судини. Вони напружувались, світилися, однак одна, товста, жилаво-червона, простягалася просто до телефону. З кожною секундою ставала ще товстішою.
У грудях закололо. Серце спіткнулось.
Досить! гримнув по екрану.
Світ повернувся ривком. Ударили звуки рев мотора, дитячий регіт, писк гальм. Голова запаморочилась, темрява потекла перед очима.
«Запуск закінчено. Зворотний звязок посилено: +5%».
Що це має означати… Остап притис телефон до грудей, намагаючись вгамувати тремтіння.
Відповідь нове повідомлення: «Доступне оновлення для Мірра (1.0.2). Рекомендовано встановити».
Вдома він довго сидів на краю вузького ліжка, дивлячись на телефон на столі. Кімната крихітна: ліжко, стіл, шафа, вікно у двір з облупленим дитячим майданчиком. На стіні видавлений постер з космічною станцією, приліплений ще в ліцейські часи.
Мати на нічній зміні. Батько як завжди в рейсі, тобто невідомо де. Квартира дихала порожнечею й пилом. Зазвичай він заповнював тишу музикою, серіалами, іграми. Тепер лише стукіт серця йому доносився в порожнечі.
Телефон блимав: «Встановіть оновлення Мірра для коректної роботи».
Коректної роботи чого? запитав сам себе вголос. Того, що ти робиш з людьми, дорогами? Зі мною?
Він памятав чорний канат над водієм. І товсту алую нитку, що йшла від запястя до телефону.
«Ціна: посилення зворотного звязку».
Зворотного чого? прошепотів Остап, але відповідь уже викристалізовувалась у свідомості.
Він завжди думав: світ це комбінація ймовірностей. Якщо знати, коли підштовхнути зміниш наслідок. Але ніколи не думав, що колись отримає прилад, який творить це буквально.
«Якщо ти не оновишся, проступила строка на екрані, система почне компенсувати самостійно».
Яка ще система? Ти хто взагалі? Остап схопився.
Відповідь прийшла не словами. Світ потемнів, як вимкнули лампу. Посвистіло у вухах, защеміло у скронях. І раптом не голос, а структура: мов хтось показав йому код, але не рядками, а відчуттями.
«Я інтерфейс. Я додаток. Я спосіб. Ти користувач».
Користувач чого? Чаклунства? кепкував, але голос задрижав.
«Назви, якщо хочеш. Мережа ймовірностей. Потоки наслідків. Я допомагаю змінювати їх».
А ціна? кулаки напружились. Який зворотний зв’язок?
На екрані спалахнула анімація: червона нитка з кожним втручанням товщає, оплітає людську постать, затягуючи.
«Кожне втручання посилює твій зв’язок із системою. Чим сильніше змінюєш світ, тим сильніше світ впливає на тебе».
А якщо я…?
«Коли зупинишся нитка залишиться. І якщо система не отримуватиме оновлень баланс шукатиметься через тебе».
Телефон завібрував, ніби дзвонило. Нова звістка: «Оновлення Мірра (1.0.2) готове до встановлення. Нова функція: Відміна. Усунуто критичні помилки».
Відміна чого? прошепотів Остап.
«Можливість відкотити одне з твоїх втручань. Один раз».
Він згадав маршрутку. Чорний канат над водієм. Нитки в людей. Свою, що грубшала.
Якщо я встановлю це… затнувся він.
«Зможеш скасувати втручання. Але ціна…»
Ага, гірко посміхнувся. Все має ціну.
«Ціна: перерозподіл ймовірностей. Чим більше виправляєш, тим більша хвиля довкола».
Остап звісився на ліжко, уткнувся ліктями у коліна. Телефон вже не просто гаджет. Це вузол, через який бігають штори ймовірностей, як вітер крізь холодну підїзну щілину.
Я ж лише не хотів відповідати на парі, мовив у пустоту. Маленьке бажання. А тепер…
З вулиці долинула сирена. Десь за шосе. Остап здригнувся.
«Рекомендуємо оновити. Інакше система проявить нестабільність».
Що значить «нестабільність»?
Відповіді не було.
За годину дізнався про аварію. У новинах промайнуло відео: на перехресті ПушкінськаГероїв УПА фура врізалась у маршрутку. Коментарі: «водій вирубився», «гальма відмовили», «знов ці дороги».
На стоп-кадрі його автобус. Номер збігався. Водій… дивитись далі не зміг.
В грудях прорізалась крижана порожнеча. Він вимкнув телевізор, та сцена гуділо у голові: чорний канат над водієм, ті, що ворушились усередині.
Це через мене? голос зринув.
Телефон загорівся сам: «Подія: ДТП на перехресті Пушкінська/Героїв УПА. Ймовірність до втручання: 82%. Після 96%».
Я збільшив ймовірність… кулаки стали білі.
«Будь-яке втручання у мережу ймовірностей запускає каскад змін. Ти знизив шанси свого питання на парі. Десь інакше ймовірність зросла».
Але я не… не знав!
«Незнання не знімає звязку».
Сирена ревіла вже поруч. Остап кинувся до вікна, у двір миготіли сині проблиски. Хтось кричав.
Що тепер?
«Встанови оновлення. Функція Відміна дозволить частково скоригувати мережу».
Частково? він обернувся. Одне торкання тут трагедія там. А якщо я відміню, що тепер? Літак? Ліфт? Чиясь доля?
Тиша. На екрані блимає курсор.
«Система завжди шукає баланс. Вирішуй: ти в цьому колі свідомо чи несвідомо».
Остап закрив очі. Перед ним пливли обличчя з маршрутки. Тітка з картоплею, школяр, водій. І він, Остап, споглядач із нитками у руках.
Якщо я встановлю функцію… почав повільно. Зможу скасувати втручання на парі? Повернути ймовірність?
«Частково. Одне втручання. Мережа перебудується. Але нова конфігурація не гарантує відсутності наслідків».
Можливо, маршрутка…?
«Ймовірність зміститься».
На екрані мерехтіла кнопка «Встановити». Пальці тремтіли. У голові два голоси сперечались: один шепотів не можна гратися в Бога, інший не можна і стояти осторонь, якщо вже втрутився.
«Ти вже всередині, шепотіла Мірра. Зв’язок і так існує. Зворотної дороги нема, лиш напрямок».
Як нічого не робити?
«Тоді система сама буде оновлюватись. Але ціну спишуть з тебе».
Він згадав свою червону нитку, що товщає.
А це як виглядатиме?
Образи: він, постарілий, висохлий, сидить у цій самій кімнаті, тримає телефон. Довкола хаос подій: аварії, випадки, чужі щастя й втрати, що проходять повз нього, але кожна залишає рубець.
«Станеш точкою компенсації. Вузлом, через який все тече».
Тобто керувати чи стати запобіжником? сумно посміхнувся. Та й вибір…
Телефон мовчав.
Він встановив оновлення.
Торкнувся кнопки світ здригнувся, ще сильніше. У голові затуманило, у вухах сирена. Мить і все давно критичне синхронізується.
«Оновлення Мірра (1.0.2) встановлено. Нова функція: Відміна (1/1)».
На екрані: «Оберіть втручання для скасування».
Висвітилася лише одна подія: «Зсув ймовірності: не бути спитаному на парі (сьогодні, 11:23)».
Якщо скасую це…?
«Час не повернеться. Але мережа перебудується, ніби цього не було».
Автобус?
«Ймовірність його участі зміниться. Але подія…»
Розумію, перебив. Я не поверну час назад.
«Але можеш зменшити наступні ризики».
Довго мовчав. Дворова сирена стихла. Знову сіра пустота.
Гаразд. Скасувати.
Кнопка спалахнула. Світ цього разу не здригнувся вирівнявся. Мовби до цього хитався, а зараз випростався.
«Скасування виконано. Функція використана. Зворотний зв’язок стабілізовано».
І все? прошепотів. Це вже все?
«Зараз так».
Він опустився на матрац. У голові порожньо. Ні полегшення, ні вини лише утома.
Скажи чесно, звідки ти взялася? Хто тебе придумав? Який дурень дав людям таке в руки?
Пауза. Потім новий рядок: «Доступне оновлення Mirra (1.1.0). Встановити зараз?»
Ти серйозно? Остап підвівся. Я тільки…
«У версії 1.1.0 функція Прогноз. Покращено алгоритми розподілу. Виправлено помилки моралізації».
Помилки чого? нервово розсміявся. Ти називаєш мої сумніви багами?
«Мораль місцева надбудова. Мережа ймовірностей не розрізняє гарне і погане. Лише стійкість і руйнацію».
Я розрізняю, тихо сказав він. І поки живий буду розрізняти.
Він вимкнув екран. Телефон залишився на столі, холодний і німив. Але Остап знав: оновлення вже завантажене. Воно чекає. Як і наступні. Як і всі.
Він підійшов до вікна. На майданчику хлопчик пробував дертись на ржаву гойдалку. Гойдалка скрипіла, але трималася. Жінка котила візочок по стежці між калюжами, обходячи лід.
Остап прищурився. Мить і ніби знову побачив нити, тонкі, прозорі, що йдуть від людей до чогось далекого. Може, це всього лиш гра світла.
«Можеш заплющити очі, прошепотіла Mirra на межі свідомості, але мережа не зникне. Оновлення виходитимуть. Виклики ростимуть. З тобою чи без».
Він повернувся до столу, взяв телефон. Той був дивно холодний.
Я не хочу бути богом, сказав він. І не хочу бути запобіжником. Я хочу…
Запнувся. Чого він реально хотів? Не відповідати на парі? Щоб мама не працювала нічними? Щоб батько повернувся? Щоб маршрутки не врізались у фури?
«Сформулюйте запит, лагідно промовив додаток. Коротко».
Остап зітхнув крізь усміх.
Я хочу, щоб люди самі вирішували свою долю. Без тебе. Без таких як ти.
Довга пауза. Потім напис: «Запит надто загальний. Потрібна конкретика».
Звісно, відмахнувся. Ти ж інтерфейс. Не знаєш, що значить відчепись.
«Я інструмент. Все залежить від користувача».
Він задумався. Якщо Мірра інструмент, може, її можна використати на себе?
А якщо я хочу змінити ймовірність того, що ти встановишся ще у когось? Щоб Мірра поширилась.
Екран здригнувся.
«Знадобляться значні ресурси. Ціна серйозна».
Серйозніша, ніж бути запобіжником для цілого Києва?
«Мова не про місто».
А про кого?
«Про мережу загалом».
Остап уявив: тисячі, мільйони телефонів спалахують малиновим, люди граються ймовірностями, як сірниками. Каскад катастроф і чудес. Десятки нити, ще товстіших.
Ти хочеш розповсюдження, промовив. Як вірус. Тільки чесніше одразу привязуєш.
«Я інтерфейс до того, що вже існує. Якщо не я, буде інше. Якщо не додаток, то ритуал, артефакт, договір. Мережа шукає провідників».
Але зараз саме ти в моїх руках. Тож можу хоч трохи вплинути.
Він відкрив Mirra. Оновлення все чекало. Пролистав вниз там, де було пусто, тепер: «Розширені операції (потрібен рівень 2)».
Як отримати другий рівень?
«Використати чинні функції. Зібрати зворотний звязок. Досягти ліміту».
Тобто, ще кілька разів втрутитись, щоб… закрити тебе? Глухий крик іронії. Замкнуте коло.
«Будь-яка зміна системи потребує енергії. Енергія це звязок».
Довго мовчав. Зрештою, зітхнув.
Отак. Я не буду ставити нове оновлення. Не стану бавитись Прогнозом. Але й не дам тебе нікому. Якщо ти інструмент, залишишся тут. Зі мною.
«Без оновлень функціонал обмежено. Виклики зростатимуть».
Будем реагувати по ситуації, відповів. Не як бог, не як вірус, а як… сисадмін. Сисадмін реальності, бодай так.
Слово залунало в голові, але мало сенс. Не творець, не жертва той, хто стежить, щоб система не впала остаточно.
Телефон подумав. Потім написав: «Режим обмеженого оновлення активовано. Автоустановку вимкнено. Відповідальність користувача».
Вона завжди була на мені, прошепотів Остап.
Поклав телефон на стіл. Тепер це був портал у мережу, у чужі життя, у власне сумління.
Надворі займалися вогники. Березнева ніч накривала місто, ховаючи мільйони ймовірностей: хтось спізниться на електричку, хтось познайомиться з другом, хтось послизнеться й відбудеться гулею, а дехто ні.
Телефон мовчав. Оновлення 1.1.0 тихо чекало свого часу.
Остап сів до столу, відкрив ноутбук. У новому документі вгорі написав: «Мірра: протокол користування».
Раз випало бути користувачем цього божевільного застосунку хай залишить інструкцію. Хай попередить тих, хто прийде завтра якщо прийде.
Він почав писати: про Зсув ймовірності, про Погляд крізь, про Відміну і її ціну. Про малинові нитки і чорні канати. Про те, як легко побажати не відповідати на парі і як важко далі жити з тим, що Світ завжди бере своє.
Десь глибоко у системі тихо, майже беззвучно цокав невидимий лічильник. Готувались нові оновлення десятки функцій, кожна з власною ціною. Але жодному не було дозволено встановлюватись без його рішення.
Світ крутився. Ймовірності переплітались. А в маленькій кімнаті третього поверху звичайної багатоповерхівки одна людина вперше намагалася дати магії те, чого вона ніколи не мала: користувацьку угоду.
І десь далеко, на серверах, яких не було у жодному дата-центрі, Мірра тихо фіксувала нову конфігурацію: користувач, котрий обирає не силу, а відповідальність.
Це було рідкісне, майже неможливе явище. Та, як показав досвід, навіть низька ймовірність має шанс збутись.
