Життя швидкоплинне, щоб довго думати
Життя складне й часом несправедливе. Та інколи воно підкидає такі сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим, ніж був колись.
Прокіп Семенович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Тарасом у великому двоповерховому домі, де все було облаштоване та доглянуте. Затишок, створений руками покійної дружини Олени, залишився, але вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З того часу Прокіп Семенович не переставляв меблі усе стояло так, як за життя Олени. Лише разом із сином підтримували чистоту, обидва були акуратними.
Тарас закінчив школу та вступив до університету. Хлопець був гарним, дівчата так і липнули до нього ще зі школи, а він не заперечував.
Тарасе, якось не так ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась рано принесе тобі дитину. Ось тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
В університеті було те саме. Коли син вступив і переїхав до іншого міста, Прокіп Семенович залишився сам. Та з жінками зустрічатися не поспішав мабуть, не міг забути кохану Олену. У них була справжня любов, а таке трапляється нечасто.
До Прокопа нагрянув старий друг із шкільних років Борис. Вони стояли на подвірї, смажили шашлик і балакали.
Як твій син? Як справи? питав Борис.
Справи добре, йдуть у гору. Тарас моя права рука, після університету допомагає мені. Тільки от не хоче одружуватися. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити справу. Ну а ти як?
У мене теж усе гаразд. Фермерю, багато чому навчився. А ще одружився ти ж знаєш, з Галею розійшовся. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Тільки з дочкою не можу знайти спільну мову лається, хоч і сама заміжня. Не подобається їй, що дружина молода. Та бог із нею, може, з часом улагодиться. Борис помовчав. У тебе ж Олена давно пішла, а ти все самотній. Пора вже й одружитися, без дружини важко.
Ні, Борисе. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги їхньої мені не бракує. Навіть далеко ходити не треба у конторі є гарні жінки. Та поки що не хочу заводити родину, пояснював Прокіп Семенович.
Поруч із ним жила Надія гарна жінка, яка три роки тому поховала чоловіка. Дочка вже заміжня. Прокіп спілкувався з нею, і вона, здавалося, хвилювала його, але трималася стримано, як і належить вдові. Жодного натяку на флірт, хіба що по-сусідськи частувала пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами:
Надіє, давай обміняємось номерами. Живемо самотужки раптом щось трапиться. Якщо довго не бачитимемось подзвонимо.
Точно, Прокіпе Семеновичу, життя штука непередбачувана, погодилася сусідка.
Провівши Бориса, Прокіп пішов спати після шашликів і горілки хоч і випили трохи. Наступного дня, коли він підїхав додому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, спитав:
Ви до Тараса? Але ж він тут не живе, переїхав до міста.
Я знаю, Прокіпе Семеновичу. Я до вас, тихо промовила дівчина. Мене звати Світлана.
До мене? Цікаво. А вона простягнула фото, де була маленька дівчинка. А це ваша онука Марянка, їй чотири роки.
Світлано, почекайте. Не морочте мені голову розбирайтеся з Тарасом самі. Він зачинив калітку й увійшов у дім.
Півроку тому вже приїжджала одна така навіть дитину привезла, але коли зробили тест, виявилося, що брехала. Тепер він не довіряв дівчатам. Увійшовши в хату, бурмотів:
Ох, сину, скільки ще таких дівчат приходитиме до мене? Завтра поговорю з ним серйозно хай одружується.
Через деякий час вийшов у двір погодувати Барса, свого вірного сторожа, і побачив у калітці залишений файл із документами. Всередині було фото дівчинки та якісь папери. Він узяв його й поклав на верхню полицю в кімнаті:
Гаразд, пізніше подивлюся. Що я там знайду цікавого?
Звісно, серед клопотів і роботи
