Минуло вже два тижні з того часу, як я навідувалась на свою дачу, а сусіди за цей час поставили на моїй землі теплицю ще й висадили там огірки та помідори.
У мене є невеличка ділянка під Києвом. Я нічого там не саджаю, просто приїжджаю розслабитись на вихідних посмажити шашлик, посидіти під альтанкою та відпочити від міської метушні. Город мене не приваблює, витрачати сили на копання грядок не маю бажання. Не так давно я облаштувала місце для мангалу, поставила альтанку для схову від дощу, а на майбутнє запланувала поставити паркан навколо ділянки.
Отож, поїхала якось на дачу посмажити ковбаски на мангалі, насолодитися тишею та свіжим повітрям. Сусіди у мене, в основному, спокійні, не набридають розмовами. Лише одна сусідка, Марічка, весь час чимось була невдоволена. Вона не могла зрозуміти, як це я зовсім нічого не вирощую. У неї на ділянці було так густо посаджено кущі, дерева, квіти і клаптики грядок, що й пройти ніде. Весь вільний час вона там поралася.
Оскільки від паркану я тоді лише планувала, межі між ділянками були умовні. Тому Марічка могла спокійно швендяти моєю територією, ніяк не соромлячись. Чесно кажучи, мені це докучало. Щоразу, як приїжджала, бачила, що вона щось роздивляється або ходить по моєму травнику.
Я нарешті підійшла й запитала:
Марічко, щось трапилось?
Та ні, каже, просто дивлюсь, куди б цибулю посадила. Бо у тебе стільки землі простоює, а нічого ж не росте. Я б могла щось посадити. Тобі ж то не завадить, правда?
Мене її наполегливість просто змусила розгубитись. Але, не бажаючи сварки, видихнула і відповіла:
Ну, саджай собі одну грядку.
Згодом я пошкодувала, що так дозволила. Сусідка півдня тупцяла на моїй ділянці шуміла, щось перекопувала, натомість я й відпочити нормально не могла.
Та коли настав мій час відпочити на морі, я виїхала у відпустку. Повернулась і одразу на вихідні гайнула до своєї дачі. І що я бачу: на моїй землі стоїть теплиця, а поруч ще кілька грядок із розсадою огірків та помідорів.
Я відразу зрозуміла, робота чиїх рук це була. Гнів мене переповнив, вирішила діяти. Подзвонила приятелю Андрію, і разом поїхали на базар, купили сітку-рабицю і того ж вечора обгородили ділянку. Тепер сусідка вже не зможе вільно прогулюватись моєю територією й коїти, що заманеться.
На наступні вихідні Марічка підійшла до паркану і каже:
А чому це ти поставила паркан? Я ж тепер до своїх саджанців дістатись не можу. Може ти тепер сама за ними доглядатимеш?
Я здивувалась її зухвалості. Увечері ж розібрала парник і перекинула всі матеріали через паркан назад. Відтоді Марічка навіть не вітається зі мною.
З цієї ситуації я зробила важливий висновок: треба одразу ставити межі та відстоювати своє, адже доброта без меж часто закінчується чужим городом на твоїй землі.
