Мій тато пішов від нас, залишивши маму зі значними боргами. Відтоді моє дитинство, як у казках, чарівно зникло десь між карманами шкільної куртки та рахунками за комуналку.
Коли мені було 10, а моєму братові лише 3 рочки (малий ще навіть до садочка нормально не звик), тато раптом перейнявся пристрастю до чужого борщу й нової жінки, яка, мабуть, спекла йому такі пиріжки, що нашій мамі про таке й не снилось. І все ось вам двокімнатна квартира в панельці на Оболоні, а поруч квитанція з банку про іпотеку в гривнях. До того, як наш сімейний ансамбль розпався, я ходила у пристойну київську школу, грала у баскетбол, брала участь у турнірах і навіть мріяла про власний постер в спортзалі.
Після розлучення, життя перетворилося на нескінченний квест: мама взяла одразу дві роботи. Вдень вона хазяйнувала в лікарні як прибиральниця, а ночами бігала сидіти з якоюсь бабцею, котра уявляла себе княгинею. Я перевелася у сусідню школу, де навіть кава на перерві була менш смачна. Про баскетбол можна було забути взагалі домашні «тренування» полягали в тому, щоб встигнути нагодувати брата, поки мама не повернеться. Ось так і живемо: великий сімейний серіал з багатьма серіями та поворотами.
Закінчила школу, вступила до університету, а потім пішла працювати класика жанру. Мою дитячу безтурботність хтось акуратно спакував у коробку і заховав на антресолях. Все відібрали: батько, який захотів нове, солодше життя, і мама, яка залишала мені малюка під наглядом, бо сама бігла заробляти.
Недавно ми таки погасили іпотеку повністю відзначали без ікри, але з салом. Мені 22, відкладаю на власну квартиру, мрію про невелику, але свою кімнату з видом на каштани чи хоча б метро. Начебто вже можна трохи видихнути… І тут, як у класичній мелодрамі, на порозі зявився тато! Надоїло йому, видно, те інше життя, і вирішив повернутися «у сім’ю». Мама аж світиться від щастя третє молодість настала! Я ж дивлюсь на це як на поворот у ток-шоу «Говорить Україна» і нічого не розумію. Тато ж не витягував нас, іпотеку не платив, а зараз, бач, йому знов родина пригадалася. Хто його тут чекав? Мама так! Я підозрюю, що глядачі б не чекали.
Дуже радіти не виходить. Але кажуть у нас: «Щастя в домі та не завжди для всіх».
