25 березня
Сьогодні знову думала про те, як змінилося моє життя. Після нашої зустрічі з Андрієм на весіллі спільних друзів, усе почало йти шкереберть. Я переїхала до Києва, знайшла собі роботу, й чесно кажучи, була на сьомому небі від щастя, що нарешті вирвалася з села. Наші стосунки з Андрієм розвивалися дуже стрімко, і вже через рік на світ зявилася наша донька Дарина.
Але потім все змінилося.
Чому у нашої доньки світле волосся та сині очі, якщо і ти, і я темноволосі? питав Андрій.
Любий, вона дуже схожа на твого батька. Подивися, хіба це не очевидно?
Не вигадуй, сердився він. Дитина має бути схожа або на маму, або на тата. Та ще й моя мама вважає, що Даринка не моя донька.
Я хотіла сказати, що Галина Василівна, його мама, від початку була проти мене. Вона думала, що я використовую Андрія, щоб залишити село. Зате Петро Сергійович, його батько, завжди був добрий до мене. Він давно розлучений із Галиною Василівною, має нову сімю, але про Андрія не забував ніколи.
Коли стало геть погано, Андрій привів до нашої квартири іншу жінку. Просто сказав мені зібрати речі й піти. Я не мала куди подітися. Батьки не хотіли приймати мене з дитиною. Тоді я подзвонила своїй кумі Оксані, вона прихистила нас із Дариною на кілька днів. Згодом вдалося зняти кімнату в службовій квартирі та переселитися з донькою. Але гроші дуже швидко закінчилися.
Якось я зайшла до магазину за молоком. І раптом хтось мене окликнув:
Дівчата, куди ви пропали? Я навіть у село навідувався шукав вас, сказав мій колишній свекор.
Добрий день Я рада вас бачити, мало не заплакала я.
Я знаю, що накоїв Андрій, йому виправдання немає. Він і його мама такі схожі Де ви зараз живете?
Знімаємо кімнату.
Зрозуміло. Я дуже поспішаю, мушу їхати. Як тільки повернуся розвяжемо питання з житлом. Ось, візьми, тут має вистачити на два тижні, простягнув він конверт.
Я ледь стримала сльози. Нарешті мала за що купити Дарусі молока й хліба.
Петро Сергійович приїхав раніше, ніж обіцяв, і відвідав нас. Був шокований від того, в яких умовах ми жили. Його нова дружина не хотіла нічого чути про нас. Але він знайшов інший вихід: витратив усі свої заощадження й купив для Даринки однокімнатну квартиру у Вишневому, оформив на неї дарчу. Я пробувала відмовитись від такого подарунка, проте він був непохитний. І додав, що робить це лише для своєї онуки.
Через місяць ми з Дариною вже влаштовували наше нове, затишне гніздечко. Петро Сергійович привіз навіть меблі й усю потрібну техніку.
Не поспішай віддавати доньку в садочок їй зараз потрібна мама. Я допоможу тобі, навіть не думай хвилюватися, заспокоював свекор. І моя дружина заспокоїлася, хоче побачити онуку.
Щиро вам дякую!
Не плач, моя хороша. Завжди звертайся до мене, допоможу, чим зможу. Все налагодиться, побачиш.
І справді, я щаслива, що Даринка має такого неймовірного дідуся, навіть якщо з батьком доля їй не пощастила. Він зробив усе, щоб ми почали нове життя.
Минуло кілька років. Я вдруге вийшла заміж, але ніколи не забувала про Петра Сергійовича. Він завжди жаданий гість у нашій оселі, й ми часто їздимо до нього в гості.
Ці роки навчили мене вдячності й надії. Даринка росте життєрадісною дівчинкою, і я кожного дня дякую долі за те, що у неї є такий дідусь.
