Син приніс у нашу квартиру дівчину, а я й гадки не маю, як її вигнати.
Тільки під грифом «інкогніто» можна зізнаватися у таких речах, які зараз довіряю щоденнику. Стільки образи накопичилося на душі, що вже не можу все тримати в собі. Розумію, що мене засудять, але, думаю, жінки-матері, які раптом побачили, як їхні діти дорослішають, мене зрозуміють.
Виховуєш сина, все для нього. Розлучаєшся з чоловіком, бо вже неможливо жити разом. Виходиш з дитиною на прогулянки, працюєш на двох роботах, біля плити стоїш, як на додатковій зміні, закуповуєш усі ті айфони, платиш за школу… І тут:
Мамо, Соломія буде жити з нами.
З ким? У нашій двокімнатній квартирі на Троєщині, 44,2 квадратних метри? Дівчина теж буде ночувати в кімнаті сина? Їсти разом із нами? Білизну прати? Чи вже буде дві господині в домі?
Син світився від щастя, коли повідомив цю новину здавалось, чекав, що я зараз підстрибну від радості, побіжу шкаф для Соломії звільняти
Соломія добра дівчина, не сперечаюсь, але це не значить, що я хочу бачити когось ще у своїй квартирі. Дорослі? Нехай наймають житло чи беруть кредит на власну оселю! Яка економія, щоб не знімати квартиру? Невже мої нерви не варті тих копійок?
Хотіла б виставити дівчину за двері, але впустила. Син все ж має право на цю квартиру, щоб привести дівчину додому. Правда, але ж я обіцяла писати чесно. Подруги розкритикували: «Не думаєш про щастя сина! Що ти за мати?»
А тепер повертаюсь з роботи і все дратує. З порога чужі черевики у коридорі, брудна плита на кухні, значить, Соломія варила. Ну й що, що продукти вона витратила мої? Я не швендяю грошима. А ще коли приготувати нічого неможливо, бо закінчилася мука? А вічні черги до ванної?
Чесно кажу: хочу, щоб Соломія зїхала з моєї квартири. Мені зайва мовчазна господиня тут не потрібна.
І тут прийшла ідея: а що, як привести чоловіка? Чому я роками відкладала особисте життя заради сина і приховувала стосунки? У нього є власний простір, але чому б не поглянути, як усі будемо жити на 44,2 квадратах з моїм кавалером та його валізами?
Це вам така незвична сповідь. Мені, як мамі малого хлопця, важко уявити себе на місці авторки, але з цікавістю перечитаю думки інших.
Що скажете, друзі? Можливо, ваші діти вже дорослі, і ви стикалися з такою ситуацією? Знайшли спільну мову з обранками дітей? Має жінка право виселити Соломію з дому?
Сьогодні зрозумів: діти виростають раніше, ніж ми до цього готові, і наші серця теж мають право на турботу.