Мій чоловік, а точніще поки що чоловік, родом із іншого міста. Ще давно його відправили до нас на строкову службу. Після армії він не повернувся додому, а залишився тут. Тут же він зустрів дівчину, з якою після служби почав жити.
Але в них не склалося — розійшлися. Тарас зняв квартиру й продовжив працювати. Додому його кликали — там його мати, два брати та сестра, усі старші, але він не поїхав.
Ми з Тарасом познайомилися сім років тому. У мене — стара мама, я — пізня дитина. І кинути її я не могла за жодних обставин. Тарас із цим погодився та переїхав до нас. У проханні про прописку мама йому відмовила одразу. Так він і жив, із неоформленим місцем проживання.
Окрім мами, у мене є дитина від першого шлюбу — донька Соломія, або Соня, як ми її називаємо. Зараз їй дев’ять.
Через рік спільного життя ми розписалися. Просто так, без весілля. Тарас тоді мав проблеми зі здоров’ям, тому не працював. Грошей на урочистості не було, та ми й не хотіли чогось розкішного.
Поки чоловік сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я із зарплати — давали йому гроші на будматеріали, а він усе переклеював і перекладав власноруч. Змінив шпалери, міжкімнатні двері, переклав плитку на кухні й у санвузлі — у нас він суміщений. Додатково зробили натяжну стелю, але цим займалися вже спеціалісти.
Мама з Тарасом ладнали, сварень між ними не було. Він — у одній кімнаті, мама із внучкою по вечорах та вихідних. Я працювала за графіком два через два, але вихідні були рідко — брала більше змін, щоб годувати родину.
Окрім зарплати, у мене був ще один дохід — аліменти. Але ці гроші йшли лише на доньку. Частина — на одяг, садочок, потім школу, форму, підручники та додаткові заняття. Іншу частину я відкладала на майбутнє: на навчання або на невелике житло. Колишній чоловік не жадібний, тому до її повноліття грошей має вистачити.
Треба сказати, що Тарас майже не спілкувався із Сонею. Я ніколи не навантажувала його чужими дітьми. До того ж, у неї є батько, який проводить із нею час.
Тому я не наполягала на тому, щоб вони зблизилися.
Ось і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
Місяць тому трапилася історія. Тарас (він влаштувався на роботу півроку тому) кудись зібрався ввечері. На моє запитання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, що вони зупиняться у знайомих чи в готелі. Уявити, що Тарас привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.
Слідом за ним у квартиру увійшла світловолоса жінка років сорока з юнаком років вісімнадцять і сказала:
— Я — Мар’яна, це — Богдан, мій син.
Тарас, ніби й так мало було, запросив їх у кімнату, а сам пішов до машини по речі.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка на розмову.
— Мар’яну кинув чоловік. Їй нема де жити, тому я запросив її до нас, — поставив мене Тарас перед фактом.
— Чому ти не запитав моєї думки? Це мамина квартира, треба було й з нею порадитися. Де вони житимуть?
У Тараса все виявилося просто. У мами трикімнатна квартира. В одній кімнаті — мама, в іншій — ми з ним, у третій — Соня. Отже, я маю переїхати до мами разом із донькою. У кімнату Соні поселять Богдана, а Мар’яна житиме разом із Тарасом.
Ми посварилися. Чому Богдан не може жити з матір’ю в одній кімнаті? Але Тарас стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Вона чітко дала зрозуміти, що вони тут — максимум на пару днів. Ще й додала:
— Треба було запитати, чи я тут уже не господиня?
Тарас розлютився:
— Так я з вашого бараку конфетку зробив! Будете вилазити — піду до суду, щоб мені частину виділили!
Мама була в шоці, у неї навіть тиск піднявся. Я почала сперечатися, але він стояв на своєму, погрожуючи зняти плитку й обірвати шпалери.
Ми з мамою та Сонею ночували разом. Богдан спав у кімнаті доньки, а Тарас — із «сестрою», як і хотів. Це було просто жахливо.
Вранці, поки чоловік спав, я знайшла його справжню сестру в соцмережах. Ім’я, прізвище, ім’я дитини — все сходилося. Але люди були різні. Мар’яна, його справжня сестра — 35-річна брюнетка, мама 14-річного Богдана. І на її сторінці пости про те, як вона любить чоловіка та свою родину. Виникло питання — кого ж тоді привів мій чоловік?
Тут я остаточно збожеволіла. Першим порушенням було влаштувати скандал. Але я стрималася: відправила доньку до школи, наказавши після уроків зайти до подруги, потім з мамою поїхали до юриста. Консультація нас заспокоїла — поточний ремонт не дає права на частку у квартирі.
Після юриста — поліція. Там нам відмовили: «Коли вже буде погром, тоді й приходьте».
Я відправила маму додому, заїхала до суду — подала на розлучення, а потТієї ж ночі він із своєю «сестрою» зникли, залишивши лише записку з вибаченнями, але для нас це було вже неважливо — ми з мамою й Сонею повернулися до свого звичайного життя, де панували спокій і порядок.
