Мій чоловік вийшов за хлібом і більше не п0вepnyвcя. Він зник з мого життя на довгі роки. З речей нічого не взяв. Зникли тільки документи та гроші. Його телефон був вимкнений, а на роботі не знали де він.
Я залишилась сама, вагітна, в арендованій квартирі, за яку не заплачено. Потрібно терміново щось робити, а я не знала що? Взяла кредит, щоб з хати не вигнали. Заплатила копійку в копійку хазяйці. Знайшла місце на базарі. Продавала овочі, а через інтернет збувала в’язані речі і вишивку.
Ледь-ледь мала п’ять з копійками тисяч гривень. Платила кредит, за квартиру, економила на продуктах. Якимось чином, нормально народила. Довго вдома не сиділа. Ходила на роботу з дитиною, бо куди я її діну? Відчувала постійну втому. Недосипання швидко дало плоди, але я не здавалася. Ніхто, окрім мене, не виховає мою доньку.
В не нормальному темпі пройшло два роки. Я активно шукала роботу. В нашому місті важко щось знайти. Набирали людей в супермаркет. Зарплатню обіцяли від вісьми тисяч гривень. Працювала багато, зарплатні нарешті вистачало. Змогла розрахуватися по кредиту.
Справи потроху йшли в гору. Мені не подобалося ростити дитину самотужки. В доньки ніколи не буде батька. Якщо якийсь чоловік прийме її, як рідну, буду найщасливіша жінка в світі.
З особистим життям довго не клеїлось. Чоловіки тікали від мене, коли бачили дитину. Були такі, які начебто приймали доньку. Ці «герої» тікали від мене через місяць-два.
Колишній досі не з’являвся. Я давно подала на розлучення та аліменти. Судові тяжби тривали впродовж року. Весь цей час, не бачила його. Він ховався від мене, як тарган. Навряд чи той негідник відчував сором. Скоріше за все, він боявся подивитися мені в очі.
Донька дорослішала і питала про батька. Я чесно сказала:
— Втік, як тільки я завагітніла тобою.
Може з мене погана мама, але донька повинна знати правду. Вона не припинить думати про батька, питання нікуди не дінуться. Розповідати небилиці про «батька-космонавта» не хочу.
Дитина все зрозуміла. Більше про батька не питала. Вона росла хорошою дівчинкою. Гарно вчилася, бездоганно виглядала, поводила себе чемно.
Я продовжувала працювати в супермаркеті. Дослужилася до старшого продавця. Зарплата виросла на декілька тисяч. Через три роки мене зробили адміністратором. Роботи багато, але й зарплата достойна. Задумалась про іпотеку. Пора подумати про власне житло. Хочу після себе залишити щось дитині.
Пройшло достатньо часу, але іпотеку одобрили. Я купила двокімнатну квартиру. Обирали разом з донькою. Давно забула про колишнього. Пройшло десять років. Почуття згасли, коли мене залишили вагітну, в не оплаченій квартирі та без гроша в кармані.
Як воно часто буває, згадаєш людину, а ось і вона. Колишній згадав про наше існування. Він побачив мене в магазині. Не вітався, а чекав за будівлею. Після закінчення мого робочого дня, він прослідкував за мною. Чоловік дізнався, де я живу і почав приходити в гості. Він приносив квіти, цукерки, якісь подарунки. Я нічого не брала. Ні він, ні його подарунки, мені даром не потрібні.
Тоді він переключився на доньку. Вона маленька, навіщо вплутувати дитину в наші стосунки? Донька приймала всі подарунки і раділа появі батька. Я мовчала, але в середині відчувала гнів. Ігнорувати колишнього не вийшло, тому я покликала його на розмову.
— Чого ти хочеш від нас? — Одразу запитала я.
Колишній кліпав очима і мовчав. Раніше я розмовляла м’яко та ввічливо. Життя показало — треба бути жорсткою, інакше розтопчуть.
— Я хотів поговорити… Вибачитися… — Почав мямлити колишній. — Я зрозумів…
— Мені все одно, що ти там зрозумів. Відчепися від мене і моєї доньки! — Прошипіла я.
В колишнього очі збільшилися на декілька сантиметрів. Напевно, від подиву.
— Вона і моя донька! — Пропищав колишній.
Я засміялась дзвінким сміхом.
— Ти? — Уточнила. — Я ростила її самотужки багато років. Не спала та працювала двадцять чотири на сім. Ти просиджував штани, шатався хрін знає де, а зараз, на одинадцятому році життя дитини, згадав про батьківство! Не сміши мене!
Колишній засмутився. Він ще довго просив пробачення, благав дозволити повернутися. Навіщо він мені? Цей чоловік жалюгідний черв’як, який не вміє брати на себе відповідальність.
