Було літо, і я перебувала на восьмому місяці вагітності. Ці місяці були наповнені змішаними почуттями — радості чекання малюка та тривоги перед майбутніми змінами. І в один прекрасний день моя життєва історія зазнала несподіваного повороту.
Мій чоловік прагнув зробити мене щасливою, і перед нашим днем народження він повідомив, що має для мене особливий подарунок. Я з нетерпінням очікувала моменту, коли він мені його покаже. І ось, в день святкування, коли гості вже були на місці, він з’явився з маленьким цуценям.
Ця собачка була такою милою та пухнастою, і я не могла не усміхнутися. Але з радісного моменту настала хвилина реальності — моя алергія на шерсть почала давати про себе знати. Очі почали сльозитися, я чхала — і це заставило мене зрозуміти, що ми не можемо зберігати цуценя у нашому домі.
«Дорогий, ти ж знаєш про мою алергію. Я не можу тримати собаку вдома. Вона призведе до погіршення мого стану, і це негативно вплине на мене та нашого малюка», — сказала я, спробувавши тримати емоції.
«Я не думав, що це буде так сильно впливати на тебе. Може, з часом алергія зменшиться?» — запитав він зі здивуванням та занепокоєнням у голосі.
Моя хвиля емоцій стала більш сильною, і я зрозуміла, що мої страхи та тривоги перед народженням малюка посилились через цю несподіванку. Але моє здоров’я та здоров’я нашої дитини мали пріоритет.
Чоловік прив’язався до собаки. Треба зазначити, що він завжди любив тварин. і не захотів з нею прощатися. Я трохи проявила емоції, і ми посварилися. Не думала, що мій чоловік буде таким. Однак саме зараз він відкрив свій справжній характер — непоступливість.
Він не зважав на мій стан, на народження малюка, йому важливо було уберегти собаку. Дійшло до того, що ми вирішили на кілька місяців розійтися. Бо мені справді було не до собаки, коли алергія не давала дихати.
А потім, коли в нас народився малюк, про собаку в хаті не могло бути й мови. Я й так ледь справлялася з обов’язками мами. Пожили ще два місяці окремо. Врешті я поставила питання руба: «Я або собака! Вибирай!». Бо мені справді потрібна була реальна допомога. Уночі малятко не спало, а вдень я ледь ноги волочила. Треба було якось унормувати сон. Тому не проти була, щоб чоловік повернувся додому. Але моя мрія не здійснилася.
Мій чоловік вибрав собаку, сказав, що нема куму її зараз віддати.
Мені було до страшно боляче. Як так можна дитину поміняти на собаку?
