Мій чоловік людина над тяжка. Все має бути тільки як вважає за правильне він, та іншої думки не приймає взагалі, як існуючої. Труд інших людей не сприймає. Бо ж тільки він працює тяжко та втомлюється. Все те, що роблю вдома я — це не робота. З дітьми сидіти також саме задоволення. Вони ніколи не влаштовують істерик та взагалі, як з рідними дітьми може бути тяжко?! Приготувати їсти та прибрати? Справи на пів години. Дурня, та й годі. Тільки придумую відмовки, щоб не йти на роботу, та не допомагати йому заробляти гроші.

Наші відносини з Костею почалися випадково, нас познайомила подруга на роботі. Я заглянула до неї в обідню перерву, а біля її столу стояв чоловік. Красень, в костюмі, з текою документів. Я його тоді просто оцінила зовнішньо, а ввечері він мені вже писав повідомлення. Взяв номер у подруги. Видно, не лише я оцінила.. Ми зустрічались чотири роки. Вирішили одружитись. Через пару місяців дізнались, що я вагітна. Чоловік був щасливий.Я щаслива.

З появою малечі почались перші сварки та непорозуміння. Чоловік відчув, як це заробляти самотужки на всю родину. Що жінка має багато потреб, які я раніше задовольняла сама зі своєї зарплатні. Дитина тих потреб має ще більше. Одне за одним, та почались сильні скандали. Одного разу він навіть руку на мене вирішив підняти. Мовляв, я не тільки беру в нього все, а віддавати нічого не хочу. Ні допомоги, ні підтримки немає.

Мені було так образливо. Мовчу про підняту руку, а за саме відношення. Він жодного разу не поїхав на роботу голодним. Жодного разу я не дозволила не приготувати йому обід, чи вечерю. Вдома постійно чистота, всі його речі постірані та випрасувані. Гроші завжди в нього брала тільки на необхідне, та завжди складала список покупок. Подружній обов’язок завжди виконувала. У всіх сенсах слова. Намагалась бути ідеальною дружиною, та робити атмосферу в домі виключно позитивною.

Одного разу, коли малечі було вже рік, я відпросилась піти з подругами на каву. Не було мене години дві, можливо три. Вдома мене знову чекала сварка. Мовляв, я безвідповідальна та гуляща жінка. Таку як я ні хто не захоче. Йому я також більше не потрібна. Наше одруження було помилкою, я погана та нікчемна. Моя “стеля” це життя в однушці з оберемком котів на ногах.

Його відношення до мене повноцінно можна було назвати токсичними. Я днями плакала, та намагалась вгодити йому коштом приниження власної гідності. Зараз як згадаю, стає противно. Ми розлучились. До Нашої дитини йому надалі діла не було. Тільки інколи телефонував, та питав, чи не проміняла я дитину на стадо котів. Я ігнорувала його поведінку, проте вимагала виплачувати аліменти. Все ж дитина спільна. Він як біологічний батько має так само брати участь в її забезпеченні. Ми не бачились понад три роки. За цей час я встигла зробити собі гарну кар’єру, розміняти свою однокімнатну квартиру на двокімнатний, купити собі машину та спокійно подорожувати. Що встигнув за цей час мій любий колишній чоловік? Знову одружитись.

Вчора у двері мені хтось постукав. А за ними стояв Костя. Не знаю, хто дав йому мою нову адресу. Знехотя відкрила двері, але ланцюжок знімати не стала. Я вже знаю, на що здатна ця людина. Я гадала, що він приїхав до доньки. В руках він тримав великий пакет, гадала, що там подарунки для неї. Але ж ні. Він просив знову зійтися. Мовляв, кращої жінки він не зустрічав. Всі його вчинки були на емоціях, тож то не рахується. Він виправиться та ми будемо жити щасливо. На питання, що на його бажання скаже теперішня дружина, Костя сказав, що вони вже майже розлучені, і його бажання абсолютно обдумане. Він вже навіть речі від неї забрав. Всі були в тому пакеті.

Я голосно розсіялась, побажала йому успіхів в житті, та речей трошки більше, ніж в тому пакеті. Закрила двері й пішла до доньки. Видно, що людина про “стелю” можливостей по собі говорила. Ось тільки біда, ні квартири, чи навіть кота, він не має. В кишені тільки роздуте его та бажання самостверджуватись коштом інших.

Ми з дитиною давали йому стимул для життя, стимул заробляти більше, та розвиватись. Якщо людина цього не зрозуміла навіть з поясненнями, це вже є проблема. Я вважаю, що була гарною дружиною. Костя цього не цінував, тому втратив родину. До речі, не одну. Тож, точно можна сказати, що проблема була не в мені.

Оцініть статтю
Джерело
Мій чоловік людина над тяжка. Все має бути тільки як вважає за правильне він, та іншої думки не приймає взагалі, як існуючої. Труд інших людей не сприймає. Бо ж тільки він працює тяжко та втомлюється. Все те, що роблю вдома я — це не робота. З дітьми сидіти також саме задоволення. Вони ніколи не влаштовують істерик та взагалі, як з рідними дітьми може бути тяжко?! Приготувати їсти та прибрати? Справи на пів години. Дурня, та й годі. Тільки придумую відмовки, щоб не йти на роботу, та не допомагати йому заробляти гроші.