Мій чоловік, 45 років, забув про мій день народження 27 лютого. І саме того ж ранку він поїхав на рибалку з друзями: за час його відсутності я підготувала такий сюрприз, що тепер він уже точно ніколи не забуде цю дату
Вже до своїх пятдесяти в мого чоловіка з’явилась кумедна риса. Він добре памятає, коли міняти мастило в автівці, знає до хвилини, коли їхати на Дністер, бо саме там іде риба, й може назвати всі дати «традиційних чоловічих зборів». А ось сімейні події, річниці, дні народження з памяті ніби витираються.
Зазвичай я запобігала цьому, обережно нагадуючи йому то запискою на холодильнику, то простою фразою за вечерею. Але мені захотілося зустріти своє 45-річчя по-іншому. Без натяків і прохань. Думала: хіба двадцять пять років разом нічому не навчили?
У пятничний ранок Ігор носився по квартирі, збираючи вудки та складний рюкзак.
Марічко, ти не бачила мій термос? Хлопці вже на подвірї, треба поспішати до Південного Бугу. Там зараз саме клює! Повернуся у неділю, мабуть звязку не буде.
Швидкий поцілунок в щоку навіть не глянув у мої очі.
Не сумуй. Купи щось смачненьке.
Двері грюкнули, і настала тиша. Я підійшла до календаря на кухні. Моя дата обведена червоним фломастером. Ювілей. Чоловік не просто забув він свідомо вибрав цей день для риболовлі.
Спочатку було боляче. А далі прийшла холодна рішучість. В голові закрутилася ідея: показати чоловікові, для якого рибалка і друзі важливіші за власну дружину, як почувається жінка на другому плані. Я швидко взялась втілювати задум. Коли Ігор повернувся додому, на нього чекала несподіванка тепер він дійсно не забуде цю дату.
Що саме я зробила, розповідаю далі.
У чоловіка була схованка: сейф у шафі з «резервом» на новий човновий двигун. Кошти там лежали вже кілька років. Код я знала його славнозвісна память і тут підвела.
Сума чимала майже триста тисяч гривень. Я відкрила сейф і вирішила їх витратити.
Вихідні минули так, як я собі раніше ніколи не дозволяла. Замовила кейтеринг, запросила близьких подруг, прикрасила оселю весняними тюльпанами. Лунала музика, багато сміялися, відкривали пляшку справжнього українського ігристого. Наступного дня вечеря у ресторані з краєвидом на вечірній Львів. А потім ще й день у спа-центрі.
А кульмінацією став той срібний кулончик, про який я мріяла давно, але постійно відкладала покупку заради сімейних «планів».
У неділю ввечері Ігор повернувся. У рюкзаку відро з рибою, сам задоволений, наче переможець Олімпіади.
О, зустрічай улов! Просто видовищно порибалили!
Зайшов до вітальні й завмер. На столі стоять порожні пляшки, в кутах кошики з тюльпанами, а на дивані пакети з дорогих магазинів.
А що тут робилось? Гості були?
Авжеж, відповіла я спокійно. У мене був день народження. Сорок пять років. Пам’ятаєш?
Він поблід, перевів погляд у бік кабінету.
Ой Марічко, вибач. Якось зовсім вилетіло з голови. Я ж ти знаєш
Так, знаю перебила я. Тому не стала сумувати. Все організувала сама. І подарунок вибрала без тебе.
Його очі вмить побігли до сейфа. Дверцята прочинені. Мовчки рушив туди й повернувся через хвилину розгублений і блідий.
Де гроші? Я нічого не розумію. Де наш запас на мотор?!
Тут, я легко махнула рукою на кімнату.
Ти все витратила? Це ж був двигун на човен! Я так довго збирав!
А я двадцять пять років терпіла, тихо, але впевнено сказала я. Ти забув мій ювілей, а я зробила так, щоб ти запамятав його надовго.
Він опустився на диван, то ловив поглядом відро з рибою, то поглядав на сейф, то на мене. Сваритись особливо не було за що, бо гроші родинні.
Рибу Ігор вдруге чистив мовчки.
Минуло вже пів року. На двигун почав збирати знову. Та тепер у телефоні у нього стільки нагадувань на всі важливі дати і за місяць, і за тиждень, і за день. Деякі уроки бувають дорогими. Але цей він запамятав назавжди.
