Мій 45-річний чоловік примудрився забути про мій день народження 27 лютого та, не моргнувши оком, того ж ранку помчав із друзями на рибалку. За його відсутності я підготувала для нього такий «подарунок», що тепер ця дата у нього, як на татуюванні, навіки на серці.
З віком у мого Ігоря зявилася особлива здатність: память у нього мов у зубра, але тільки на ті події, де замішані моторне масло, снасті або де у когось з друзів день «великого кльову». Сімейні ж дати для нього наче телефонний баланс: постійно обнуляються.
Зазвичай я рятувала ситуацію: натякала, клеїла записки по хаті, іноді питала в лоб щоб випадково не зганьбився перед родиною. Але цього разу, на свій 45-й ювілей, хотілося чогось особливого: без нагадувань і маніпуляцій. Думала, що 25 років шлюбу навчили якщо не танцювати гопака, то хоча б памятати, коли в дружини день народження.
У пятницю зранку Ігор носиться по квартирі, збирає спінінг і рюкзак.
Марино, ти не бачила мій термос? Хлопці вже на сходах! Щойно перший лід скрес, кльов почався! Буду в неділю. Звязку не буде там ліс, як у Житомирській області.
Цмокнув мене у щоку на ходу, навіть в очі не подивився.
Не сумуй! Купи собі чогось смачненького.
Двері грюк, і його слід застиг тільки в калюжі від його чобіт. Я стою біля календаря, де червоним маркером обведене: «День, коли я народилася!». Ні, він не просто забув. Він урочисто вибрав цей день для поїздки з друзями на річку.
Спочатку образливо, аж в ухах дзвенить. Потім застуда такої сили в душі, що й ковдра не допоможе. Але на думку спала ідея: показати, як виглядає вага коханої жінки порівняно з вагою відерця карасів. І почала я втілювати свій «геніальний» план.
У нашого Ігоря була заначка таке собі «міцне кріплення» бюджету на новий човновий мотор. Гроші тримав у сейфі, код якого мені розповів випадково, коли перехвилювався через те, що забув дату нашого весілля.
Там накопичилось майже триста тисяч гривень! Відкрила я той сейф і аж рука затрусилась від величі моменту.
У вихідні я жила на широку ногу, як у кіно. Замовила кейтеринг (бо святкувати з тазиком олівє не моя мрія), накликала подруг таких, що в дитинстві зі мною з качалкою за хлопцями ганялись. Квіти, музика, ігри, тістечка, профітролі та шампанське аж пробки лопали. Наступного дня вечеря у ресторані з видом на Дніпро: сало, устриці, крем-брюле. Потім спа-центр із масажем, а далі роман з сама собою.
І, нарешті, брошка: золота, у вигляді лелек давно про неї мріяла, та постійно берегла гроші «на краще майбутнє».
У неділю ввечері гримнули двері, до хати заходить щасливий Ігор із відром лящів, обтрушуючи з рукава мул.
Кохана, зустрічай улов! Як ми там відпочили ого, рибацьке кіно! Ти уявляєш як клювало!
Він заходить у вітальню… А там: на столі залишки від шампанського, в куточку іриски з букетами, на дивані пакети з логотипами із самих лакшері крамниць Києва.
Що це у нас діялося? Свято було?
Було, спокійно кажу. День народження у мене. 45 років, між іншим. Пригадуєш?
Обличчя його, як дверцята того ж сейфу: різко відкривається, а тоді закривається.
Маринко… чесно забув! Ну так склалося, вибач…
Звісно, розумію, перебиваю. Тому я сама собі організувала все, включно з подарунком.
Погляд у нього метнувся на кабінет, де сейф із заначкою. Біліє, біжить туди, за хвилину повертається, очі як у коропа у ставку без води.
Де гроші? Там порожньо! Мій двигун!!!
Вони тут, розширюю руки, мов ікони в Лаврі.
Ти витратила все?! Два роки ж тягав ті гроші! Це ж мотор!!!
А я 25 років берегла терпіння. Ти забув про мій день народження. Тепер, думаю, з памяттю буде краще.
Він упав на диван із рибою, час від часу поглядаючи то на пустий сейф, то на мене. Аргументів до сварки мало заначка формально спільна.
Рибу чистив з виразом, як у людини, що раптом зрозуміла, що таке святкування.
Минуло півроку. На мотор знову копить, економить навіть на гудзиках. Але тепер у телефоні стоїть будильник за місяць, за тиждень і за день до кожної важливої дати. Деякі уроки даються дорого, зате ефект на все життя.