Мій чоловік 3aлишиB мене з хв0p0ю донькою на вулиці, щоб відвезти додому свою маму!

— Алло, Людмило Іванівно? — телефонував вихователь зі садочка моєї п’ятирічної доньки Марти під час обіднього сну. — Хочу вас попросити сьогодні швидше забрати Мартусю, у неї почався сильний нежить та піднялась температура до тридцяти семи та двох градусів. Думаю нічого серйозного, але ви й самі знаєте, як на це можуть відреагувати інші батьки.

Я чудово розуміла занепокоєння вихователя, оскільки й сама не любила, коли інші мами приводили своїх хворих дітей у садок. Запитую чи немає у Марти інших симптомів простуди та відразу направляюсь до начальника, щоб відпроситись до кінця дня.

— Людо, я усе розумію, — почав начальник, — але кінець кварталу і тобі потрібно терміново закінчити та відправити звіт. На скільки мені відомо, неподалік знаходиться офіс вашої свекрухи? Можливо у неї вийде забрати онуку?

Що ж, можна було і передбачити реакцію начальства, звіт і справді потрібно відправити терміново. Наважуюсь зателефонувати свекрусі, зазвичай вона працює до п’ятої години, але раптом вдасться відпроситись?

— Та ти що, жартуєш? — здивовано каже Ольга Петрівна. — Навіть і не проси мене про таке! Ти ж знаєш, що я всього два дні як вийшла з відпустки й не можу відпроситись. Я жінка вже не молода і надто дорожу своєю роботою, щоб втратити її через якусь дрібницю. Температура у Марти не висока, забери її до себе на роботу, а потім за вами Андрій заїде і відвезе додому.

Ольгу Петрівну не можна було назвати жахливою свекрухою — в наше особисте життя вона не втручалась, квартиру своєї матері після нашого весілля на чоловіка переписала і навідується до нас лише завчасно попередивши. Проте стосунки між нами були дещо напружені. Ні, відкрито ми не конфліктували, проте я відчувала, що свекруха сприймає мене як суперницю.

Ольга Петрівна рано втратила чоловіка, тому єдиною опорою для неї залишився син. Звісно я розуміла, що між ними існує особливий зв’язок, але я не була готова до постійної боротьби за місце у серці Андрія з його ж матір’ю.

З онукою жінка теж не часто спілкується, пояснюючи це постійною зайнятістю. Фінансової допомоги в Андрія не просить, оскільки обіймає посаду бухгалтера у відомій фірмі й отримує хорошу зарплату. Проте весь час, Ольга Петрівна неначе намагається мені довести, що Андрій її любить більше. Ще жодного разу не було такого, щоб вона не порівняла свій та мій подарунок від Андрія і, звісно ж, її завжди виявлявся кращий та дорожчий.

З Андрієм ми жили у достатку, навіть після народження Марти. У маминої тітки не було власних дітей, тому свою двокімнатну квартиру вона залишила мені. Оскільки ми з Андрієм жили у нього, то свою квартиру я вирішила здавати. З часом ми назбирали на машину для чоловіка. Вибір пав на модель з вантажним відділом, бо Андрій часто возить щось по роботі. Щоранку він завантажує цілу машину, але неодмінно залишає місце для мене та доньки.

— Я внизу, розвертаюсь. — зателефонував Андрій о п’ятій годині, — можете виходити.

Мені все ж вдалось відпроситись з роботи на пів години, щоб забрати доньку до себе. Мені було дуже шкода, що Марта мусила сидіти у моєму кабінеті, замість того, щоб лежати вдома та лікуватись, але іншого виходу не було. Звіт я таки закінчила, а тому на завтра зі спокійною душею зможу взяти лікарняний.

Коли ми вийшли, то на нас чекала цікава картина: свекруха, яка працює до шостої й ніяк не може відпроситись, біжить до нас з пакетами у руках.

— Я тут по магазинах ходила, — розповідає захекана Ольга Петрівна, — пакети важкі, не хочу добиратись маршруткою. Андрійко і так на машині, ось і підвезе мене.

— Не вийде, — кажу я, — у нього лише одне місце для мене і доньки.

— Ну це ми ще подивимось! — лукаво посміхається свекруха.

За цей час Андрій розвернувся і під’їхав до нас. Коли він побачив мене з хворою донькою та маму з пакетами, то так і застиг з відкритим ротом не знаючи, що сказати.

— Прекрасно, — каже свекруха, відкриваючи двері біля водія, — мені місця достатньо.

— Коханий, — почала я, — твоя мама усе одно працює до шостої, може ти спершу відвезеш нас, а тоді повернешся за нею?

Чоловік тільки відкрив рот, як свекруха його перебила:

— Е ні, я не збираюсь повертатись на роботу. Я ж з сорому згорю: син приїхав на машині, а для рідної матері місця не вистачило?

Важко підібрати слова, щоб передати як мене обурила її поведінка. Ольга Петрівна чудово знала, що я з хворою дитиною, а в Андрія в машині лише одне місце! І навіть в такий момент для неї найважливіше не пасти в очах співробітників і усе одно, що рідна онука з температурою буде змушена чекати ще з пів години поки Андрій повернеться!

— Людо, — нарешті наважився вставити слово Андрій, — може Марта сяде мамі на коліна, а ти доберешся маршруткою?

— Ой, та ти що! — вигукує свекруха, — у мене ж білий костюм! Йому потім жодна хімчистка не допоможе! Нічого їм не станеться, якщо п’ять зупинок проїдуть на маршрутці!

І задоволена собою свекруха гучно захлопнула дверми прямо перед нашим носом. Чоловік завів машину і поїхав. Пройшло декілька хвилин, перш ніж я прийшла в себе, а тоді викликала таксі.

— Ви де так довго? — зателефонував чоловік через хвилин сорок, — Маршрутки немає? Приїхати по вас?

Не сказавши ні слова, я кинула слухавку. Зараз ми з донькою у моїх батьків, а завтра я заберу наші речі. Через тиждень з’їдуть квартиранти й ми переберемось туди. Андрій повинен зробити вибір — ми з донькою чи мама. Я ніколи не була проти їх спілкування, але цей випадок перейшов усі межі. Машину теж скажу продати, більша частина грошей моя. Тепер Ольга Павлівна не зможе на ній їздити.

А як ви б вчинили на моєму місці?

Оцініть статтю
Джерело
Мій чоловік 3aлишиB мене з хв0p0ю донькою на вулиці, щоб відвезти додому свою маму!