Щоденник, 12 червня
Я все ще намагаюся зрозуміти, чому мій молодший брат Остап вирішив жити з тещею. Для нашої родини це досі загадка
Мій брат одружився дуже рано йому ледь виповнилося 18. Йому було важливо швидше стати на власні ноги, показати, що він дорослий і незалежний.
З того моменту, як Остап народився, я постійно турбувалася про нього. Мені здається, моє власне дитинство завершилося, щойно його привезли додому з пологового будинку. Коли він виріс, одружився й переїхав, життя його кардинально змінилося, але, на жаль, не на краще.
Його дружина Ярослава ще зовсім молода, як і він. Я не могла знайти спільної мови з нею від самого початку. Ярославі бракує делікатності й звичайної чемності, та й чесно кажучи, зовнішність її навряд чи могла когось вразити. Дотепер не розумію, що Остап у ній знайшов. Вони оселились у маленькій квартирі на Лісовому масиві в тещі.
Тесть людина замкнена, говорить рідко й здебільшого лиш кивне у відповідь. А теща жінка владна, звикла всім керувати, давати вказівки, яких усі мусять дотримуватись. Мого брата вона постійно критикувала, знаходила привід дорікати чи підюджувати. Дружина теж завжди була незадоволена.
Бачити, як із Остапом так поводяться, мені боляче й досі. Я не раз намагалася поговорити з ним, пояснити, що не можна терпіти приниження. Та він усе відбивався: мовляв, у них із дружиною кохання й все у них гаразд. Однак з плином часу я помітила, що Остап змінився став мовчазним, як тесть, взагалі перестав казати свою думку, хіба кивне іноді. Нарешті його терпінню настав край. Якось він зібрав речі й пішов, не промовивши жодного слова.
Я такого ще не бачила він тоді виглядав таким пригніченим і виснаженим Зізнався мені потім, що дуже жалкує, що поспішив із весіллям у такому віці.
Кожна людина має свою межу терпіння. І якщо цю межу переступають, ви можете мовчки залишити місце, де більше нестерпно перебувати.
А я зрозуміла для себе, що не все в родинному житті вимірюється гривнями, подарунками чи статусом є ще власна гідність і повага до себе, які втрачати не можна.
