Ми жили надзвичайно бідn0. НE мала грошей синові на освіту, але нам допомогла шкільна вчителька. Вона дала моєму синові багато життєвих та програмних знань. Завдяки їй, син гарно вивчився та вирішив присвятити життя школі, щоб власноруч виховати гарних людей

Ми жили надзвичайно бідно. Я не мала грошей на їжу, одяг та все необхідне. Багато працювала, але коштів все одно бракувало. Яблука купляли тільки на свята. Часто їли суп з однієї води та тонкою скибочкою хліба.

Син ніколи не нарікав на наше матеріальне становище. В школі його дражнили за старий поношений одяг, але він не реагував. Ріс хорошим хлопчиком. Дякував мені за мої старання, а я йому — за розуміння.

В дев’ятому класі вирішили обрати вуз для вступу. Грошей на репетиторів не мала, тому син твердо вирішив вступати своїми силами. Він багато вчився самостійно, на уроках уважно слухав і часто перепитував, якщо щось не розумів або ж хотів закріпити знання.

Вчителі любили мого хлопчика. Найбільше ним пишалася вчителька української мови та літератури. Вона безкоштовно погодилась готувати синочка до іспитів. Він безмежно зрадів такій новині. Після школи пропадав на додаткових заняттях. Три роки плідної праці не пройшли даремно.

Син вступив на вчителя української мови та літератури. Його шкільна вчителька змогла привити любов та шану до цих предметів. Вчився син добре. Не скажу, що ходив на кожну пару, але я не втручалася. Він сам знав, коли йому йти на навчання.

Навчання закінчив з червоним дипломом. На роботі викладався на максимум. Він готував безліч матеріалу для уроку, постійно вигадував нові способи зацікавити учнів. В хід йшли ігри та «словникові дуелі». Діти любили свого молодого педагога. Син зміг завоювати їхню повагу та довіру за короткий термін. Вчителі, які давно в професії, просили допомоги. Батьки дітей писали особисті подяки школі за чудового вчителя. Мій син світився від щастя.

pixabay

На сторіччя рідної школи, де мій син виріс, купив пишного букета, цукерок та пляшку червоного. Одягнувся в гарний костюм та поїхав до своєї улюбленої вчительки. Лариса Петрівна ледь стримувала посмішку. Її найкращий учень приїхав персонально до неї та ще й привітав прямо під час уроку! Її учні здивовано дивилися на молодого чоловіка.

Син покликав Ларису Петрівну після роботи на чай. Жінка погодилась не вагаючись. При особистій зустрічі розпитувала геть усе. Син розповів про навчання та професійні успіхи і щиро подякував вчительці за старання. Завдяки їй він знайшов своє місце в житті, улюблену професію та справу усього життя. Лариса Петрівна належала до тих людей, які знаходяться на своєму місці. Вона чудово розуміла, як працювати з дітьми та зацікавити своїм предметом. З її уроків, навіть двієчники, виходили з якимось знаннями в голові. Син намагався наслідувати її. Він теж хотів бачити своїх успішних учнів, бажав, щоб вони пам’ятали його та приходили у гості.

На роботі за сином всі засумували. Діти зустріли вчителя радісним сміхом та гомоном. Малеча в один голос переповідала, яка в них не цікава жінка заміняла улюбленого вчителя. Вони нічого не запам’ятали та прохали повторити знову. Син стримано посміхався, а в душі радів, як маленький хлопчик. Схоже, в нього вже виходить йти по шляху Лариси Петрівни.

Коли сину дали дев’ятий клас, він вирішив вчинити так, як його вчителька. Він повідомив учням свою готовність займатися безкоштовно після уроків. Погодились два учня. Можливо для них, як для нас колись, заняття з репетитором не по карману. Можливо, це допоможе дітям вступити та налагодити своє життя.

Треба віддавати добро, яке тобі роблять. Тоді життя стане кращим, а люди — щасливішими.

Оцініть статтю
Джерело
Ми жили надзвичайно бідn0. НE мала грошей синові на освіту, але нам допомогла шкільна вчителька. Вона дала моєму синові багато життєвих та програмних знань. Завдяки їй, син гарно вивчився та вирішив присвятити життя школі, щоб власноруч виховати гарних людей