16 листопада 2025 року
Сьогодні, відкриваючи щоденник, згадую розмову, яку мене шокувала: «Зупинимося у тебе на деякий час, бо немає грошей на оренду квартири!» сказала мені моя подруга Оля, коли я ще не знала, до чого це приведе.
Я жвава жінка, і навіть у 65 років успішно крокую по світу, відвідуючи Одеське узбережжя, Карпати та Дніпро. У молодості можна було відправитися куди завгодно: на пляж у Оде, на кемпінг у Гуцул, чи навіть на річкову прогуляку на човні по Дніпру і все це за кілька десятків гривень. Тепер це вже лише спогади.
Завжди любила знайомитися з людьми на пляжах, у театрі, на ярмарках. Дружила з багатьма, і деякі звязки трималися роками.
Одного літа познайомилася з Любовю, дівчиною, що має лише українське імя. Ми з нею разом зупинилися в готелі біля Синевирського озера. Після відпустки розійшлися, залишивши одне одного листами й привітаннями до свят. І ось одного дня отримала без підпису телеграму: «О третій годині ранку прибуває потяг. Чекай на мене на вокзалі!»
Я не знала, хто міг це надіслати. Ми з чоловіком не планували нікого зустрічати. Однак о четвертій ранку хтось стукав у двері. Відчинивши, я побачила Любовю, двох підлітківдівчат, бабусю та чоловіка. Вони принесли величезну купу речей. Ми стояли, оглядаючи один одного, перш ніж запросили їх до нашої оселі. Тоді Любов спитала:
Чому ти не поїхала після мого телеграму? Я ж просила! І взагалі, таксі коштує 50 гривень!
Вибач, я не знала, хто це надіслав!
Та я знала твою адресу. Ось я.
Я думала, ми будемо лише листуватися!
Любов розповіла, що одна з дівчат закінчила школу і йде в університет, інша підтримує її. Їхня родина приїхала, щоб допомогти.
Ми будемо жити у вас! У нас немає грошей на оренду! А ви живете близько центру!
Я була вражена. Ми не були родичами, а вже уявляла, як будемо годувати їх тричі на день. Вони приносили трохи їжі, але самі нічого не готували. Я мала займатися всім.
Через три дні, не витримавши, попросила Любов і її родичів переїхати кудись інше. Це спровокувало скандал: Любов розбила посуд і крикнула гучно, наче вчорашнє полювання. Потім вони вийшли, вкрали мій халат, кілька рушників і, ніби чудом, великий котел з квашеною капустою. Я навіть не розуміла, куди поділась ця каструля вона просто зникла.
Так завершилася наша дружба. Дякувати Богу, більше не чула про Любов і не бачила її. Тепер я обережніша, коли знайомлюсь з новими людьми, і памятаю: «Тихі води беруть глибокий камінь».
Олена.
