Ми живемо в селі міського типу, але від міста тут нічого немає. Зарплати малі, перспектив немає, от я надоумила чоловіка поїхати на заробітки. Відправились у Росію. Винаймали простеньку однокімнатну квартиру. Чоловік влаштувався на рибний завод, а я — в магазин одягу. Працювали неофіційно.
Я заробляла 25000-28000 рублів. Чоловік приносив 35000-40000. Квартира нам обходилась в 12000, на продукти витрачали максимум 6000, а все інше складали. Вдома залишила сина зі свекрухою.
Все брали по акції. Новий одяг не купували. Ми ж на заробітки поїхали. Немає чого гроші тринькати. Відпочивали рідко. Що перше в голову приходить — прогулянка в парку з чаєм, який ми заварили і несли в термосі. Після роботи говорили тільки про гроші. Сиділи переводили зароблене в нашу валюту. Стабільно висилали кошти свекрусі. Жінка бережно відносилась до грошей. Намагалась жодної копійки не брати і жити на свою пенсію, хоча ми навпаки картали її за перебірливу економність.
Чоловік порахував свої робочі години. В нього залишалось вдосталь вільного часу. Вирішив знайти ще одну роботу або ж випросити додаткові зміни на фабриці. Начальник у нього допропорядний. Платить за всі години копійка в копійку. Мені ідея сподобалась. Треба собі теж щось пошукати.
Начальник пішов на зустріч. Чоловік почав працювати більше. Дохід піднявся на 15000 рублів. Ми самовдоволено потирали руки та уявляли, як через роки 3-4, купимо квартиру в великому місті в себе на Україні.
Все йшло добре. А ж тут я помітила дивну закономірність. Чоловік так само багато працював, приходив пізно додому, а грошей ставало тільки менше. Від нього не пахло жіночими парфумами, ніхто не писав йому повідомлень, він не ховав телефона, коли йому дзвонили, але твердо вірила у зраду.
Днями та ночами накручувала себе. Хто вона? Звідки? Як довго це триває? Коханий повертався насупленим та втомленим. Розмовляли мало. Він приймав душ та одразу йшов спати. Я втомилась зжерати себе підозрами, спитала напряму. Очікувала будь-якої реакції, але не дзвінкого сміху.
— Яка коханка, мила? Я тільки тебе люблю! — Промовив чоловік і міцно обійняв мене. — У заводу тимчасові труднощі з виплатами зарплатні. Начальник обіцяє хутко вирішити ці питання. Платить частину зарплатні зі свого карману, тому я хвилююся. Не через гроші! Знайду іншу роботу. Мені людину шкода. Він гарний товариш та розумний начальник. Як то кажуть — людина на своєму місці.
Я зітхнула з полегшенням. Мені ці гроші всі мізки задурили. Тільки про них думала. Більше ніколи не підозрюватиму свого рідного у чомусь брудному.
