Моя прабабуся замінила мені і батька, і матір. Вони, в молодості, займались своїми справами, а на моє виховання часу не витрачали.
Прабабусю звати Надія. В неї двоє дітей: моя мама та син Юрій. Він живе у Росії, має свій бізнес, гарно заробляє. Коли Надія захворіла, моя мама відмовилась за нею дивитися. Юрій не міг все кинути і приїхати. Він запропонував висилати мені грошей на все необхідне для своєї мами. Я погодилась.
Разом з чоловіком, перевезли Надію до нас. Моя мама нічим не допомагала, а Юрій присилав кошти регулярно.
Догляд за Надією не обтяжував мене. Я навпаки раділа, що ми більше спілкуємося. Навіть запропонувала чоловіку забрати до нас прабабусю назавжди. Він не заперечував.
Так ми жили пів року. За цей час Надія майже вилікувалася. Вже сама вставала і робили якусь просту роботу, хоча я просила її суто відпочивати.
Моя донька вступила до вишу. Ми економили, щоб платити за навчання. Надія це знала. Вона пенсію складала. Казала, на свої похорони. Завжди сварила її за це. Нехай живе довше нас всіх.
Поки вона хворіла, ніхто з її дітей не дзвонив мені. Моя мама навіть не згадувала про хворобу Надії. Юрій присилав гроші, але він так само не цікавився станом своєї мами. Біля Надії були тільки ми.
Не скажу, що ми чекали якоїсь матеріальної допомоги від старої жінки. Нам вистачить простого «дякую». Шкода, що сталось те, що сталось.
Надія склала свою пенсію за цей час. Сума не мала. 18000 гривень на дорозі не валяються. І відправила їх сину в Росію, щоб зібрав онуків до школи.
Коли дізналась про це, в мене мову відібрало. Як так можна було зробити? Наша сім’я доглядала за нею. Не завжди грошей Юрія вистачало на все необхідне, але ми ніколи про це не говорили ні Юрію, ні самій Надії. Вона знає, що ми на собі економимо. Нам треба і її на ноги підняти, і дитину на навчання відправити. В нас стоїть серйозніше питання.
Можна подумати, жінка не знала, як до неї ставляться її діти. Не правда. Знала. Її син не бідує, а ось в нас є фінансові проблеми. Чому вона не допомогла нам?
Юрій чудово влаштувався. Як за хворою мамою дивитися, так самі цим займайтеся. З нього тільки гроші. І, як я вже казала, їх не завжди вистачало. Одні таблетки коштують 600 гривень, а таких треба п’ять пачок. Двох тисяч, які він давав, ніяк не вистачить.
Мене образив вчинок прабабусі. Я завжди ставилася до неї з повагою. Приїжджала, коли вона просила. Вона завжди буда жаданим гостем для нас.
Треба було далі дивитися за жінкою. Я відмовилась. Вчинок свинський. Про подальше проживання у нас, і мови не може бути. Якщо об мене так витирають ноги, то нехай її діти за нею дивляться.
Ми зібрали речі Надії і завезли назад до моєї мами у село. Вона взагалі не зраділа такій новині. Просила забрати жінку назад. Дякую, не хочеться.
Може мене засудять, але мене це не хвилює. Якщо вона так любить своїх дітей, то нехай вони ж її глядять.
Пройшло багато часу, а моя мама досі звонить. Вона постійно натякає на те, як їй було добре самій та ненав’язливо просить забрати Надію до себе. Гарні діти. Нічого не скажу.
