Ми хочемо дитину, але в нас нічого не виходить. Одружені шість років. Обстеження робили, лікувалися — змін ніяких.
Якось подруга подзвонила. Вона працює акушером. Розповіла сумну історію. Молода мама, 15 років, відмовляється від дитини. Навіть брати на руки не хоче. Ми вирішили забрати ту дитину.
Було багато мороки з паперами, але Анжела стала нашою донькою.
Ми заборонили родичам розповідати дитині про її народження. Хочемо, щоб вона вважала нас рідними батьками. Всі поклялися мовчати. На цьому плітки завершились.
Ми ростили дівчинку, як свою дитину. Коли маленька почала питати, чому в неї волосся темніше, шкіра смугліша, ми показували фото її прабабусі. Вони дійсно дуже схожі. Дитина вірила.
Неприємності все одно знайшли нас. В дівчинки виявили спадкове захворювання. Вона носій гемофілії. Це захворювання крові. Сама дівчинка не страждає від цього недуга, але її діти, якщо буде хлопчик, відчують це захворювання в повній мірі. Ми не могли їй пояснити, як так вийшло. Вона дитина розумна, допитлива. Почала самостійно вивчати питання. Хвилювалися, дитина може почати щось підозрювати.
Донька дорослішала, але нічого не питала. Ми розслабилися та втратили пильність.
Анжела вчилась добре. Більшу частину свого життя присвячувала школі. Особливу увагу приділяла біології та хімії. Вільний час проводила або в колі сім’ї, або з друзями.
В одинадцятому класі вирішила ступити в медичне на генетика. Сказала, її цікавить ця область медицини ще з малих літ. Ми раділи за нашу дитину. Росте розумна та цілеспрямована.
Давно забули про балачки, ніби вона не рідна. Як тут з’явилась біологічна мама Анжели. Дитина сама про це розповіла.
На виході зі школи її спіймала жінка. Вона обійняла нашу донечку та почала плакати. Запросила її до кафе. Донька відмовлялася, але жінка плакала гучніше та гучніше. Довелось погодитися.
В кафе незнайомка розповіла Анжелі: хто вона, чому прийшла та що планує робити далі. Жінка просила пробачення за минулі помилки. Її хлопець не хотів дитини, а мама відмовилась допомагати. В неї вибору не було. Вона відмовилась від дитини, але всі ці роки хотіла знайти свою дівчинку. Нарешті в неї вийшло. Жінка хотіла виправити свої помилки. Звала на прогулянку. Хотіла дати доньці грошей. Та не взяла.
Дочка приклала великих зусиль, щоб утекти від біологічної матері. Вдома вона розповідала цю історію без емоцій. Ми не розуміли, чому? По нашому тілі бігали мурашки, кидало, то в жар, то в холод.
Анжела зізналася. Вона давно знала історію свого народження. Дочка багато читала книг з генетики. Її захворювання підштовхнуло до самостійних пошуків відповіді. Ми ж нічого не говорили, тому дитина самостійно розібралася.
Підрісши, поговорила з моєю подругою, тією самою акушеркою. Анжела сказала, ніби ми все розповіли, а вот про рідну маму нічого не говорили. Подруга повірила. Як виявилось, біологічна мама збрехала донечці. Вона мала змогу виховувати дитину. Хлопець носив її на руках. Просив не віддавати його рідну кров. Батьки в жінки золоті. Зраділи безмежно майбутній внучці, але горе мама сама не захотіла займатися батьківськими клопотами. Хотіла гуляти, веселитися та жити для себе. Дитину народила під тиском рідні.
Чому вона зараз згадала про Анжелу? Може жінка більше не може мати дітей? Чи нагулялася і згадала про доньку? Дитина сказала нам:
— Мене це не турбує. В неї не було бажання бачити мене в пологовому будинку, а в мене зараз немає. Де вона була, коли я хворіла? Не ця жінка шила мені костюми в садок та вчила зі мною математику. Ви мої справжні батьки. Я вас люблю безмежно. Рада, що колись ми зустрілися! — І поцілувала нас.
Ми з чоловіком розплакалися від щастя. Наша дитина росте чудовою людиною!