Та як це сорок років разом під одним дахом, а на пенсійному віці ти раптом вирішив забавлянки почати?
Олександра сиділа у своєму фірмовому кріслі біля балкону у квартирі в самому серці Києва й глибоко вдихала аромат малини, яку сушила на зиму. До вечора вона, як завжди, возилась із борщем і чекала Павла, поки той насолоджувався тишею на березі Дніпра з вудочкою. Павло прийшов з порожнім відром, але не з новими карасями, а з новинами, що вже давно свербіли на язиці.
Сашо, я хочу розлучитися Ну, прошу зрозуміти, пробурмотів Павло, не дивлячись у її хитро виблискуючі очі. Дочки вже дорослі, всі розставлять собі крапки над і. Онуків такі життєві вибрики не обходять. Ми можемо розійтись тихо-спокійно.
Павле, ми ж з тобою сорок років жили під одним дахом, і тобі на 63 раптом цікаво нове життя? примружилась Саша. Я маю повне право знати, що буде далі.
Ти залишаєшся у нашій столичній квартирі. Я на дачу там і буде нова прописка, продовжив Павло, схоже, просидів над цим планом не одну ніч. Ділити нема що, а все таки наша власність перейде дівчатам.
Як її звати? примирено запитала Саша.
Павло аж підслився і почав швидко пакуватись. Ігнорувати питання раніше він так не робив. Тепер Олександра точно знала: є суперниця, і це не жінка в омані літ. В молодості не такі думки їй в голові гуляли, вона не уявляла, що на схилі років залишиться сама, а чоловік відправиться в романтичний рейд до іншої.
Може, ще все буде добре, успокоювали Сашу доньки Олеся та Катерина. Не переживай через татові витівки, мамо.
Нічого вже не зладнається, видихала Саша. Перекроювати життя нема змісту: дочекаюся пенсії, буду тішитись вашим успіхам.
Олеся з Катею поїхали на Білу Церкву, прямо на ту дачу до Павла розвідати обстановку. Повернулися невеселі, але мамі всю правду не розповідали. Переконувати стали, що життя на самоті не найгірший варіант: нікого не пиляти, ні за ким не переживати. Саша зрозуміла все сама й не розпитувала, далі просто жила, як могла. А це мяко кажучи, не просто родичі й колеги з поліклініки всі лізли зі своїми А що там?.
Треба ж, така історія стільки років разом, а на пенсії чоловік втік до іншої! толерантно зітхали сусідки по підїзду. Вона молодша чи просто з більшим гаманцем?
Олександра не мала що відповісти, та сама частіше думала: хто ця особа? Захотіла побачити суперницю, навіть у Білу Церкву поїхала нібито по консервацію, а на ділі чекала на зустріч із невідомою героїнею. Попереджати Павла не стала, щоб не сховав приз.
Павле, ти ж казав, твоя колишня у нашій хаті більше не зявляється, з характером вийшла повна енергії дама з тоном не для бабусі. Могла б подумати, що питання закриті, а вона тут ще ходить!
Ти реально проміняв мене на ОЦЕ? не втрималась Олександра, роздивляючись молодицю з тонною румян.
Ти так і стоятимеш даючи мені себе ображати? кричала дама. Між іншим, я всього на пару років молодша за вас, а виглядаю, як мінімум, краще!
Якщо вона справді думає, що яскравість основна цінність у пенсійному віці іронічно підсумувала Саша, впіймавши розгублений погляд Павла.
Всю дорогу до маршрутки її доганяли крики Барбі з Білої Церкви, вона трималась, не плакала. Вдома дала волю почуттям і подзвонила сестрі попросила прийти зі смаколиками.
Ану припини, варила чай з мелісою Ніна. Ти ж сама казала, що нова обраниця Павла не надто гарна й не особливо мудра.
Та може вона й права, а я на свої роки виглядаю як бабця, сумнівалась Саша.
Ти чудова на свої літа, щиро казала Ніна. Просто я вважаю, що на сьомому десятку в леопардових лосинах бігати не для кожної пані. Жінка прекрасна у будь-якому віці, якщо себе знає і вміє подати.
Олександра роздивилась себе у дзеркалі. Сестра права, й справді: здоровя не підводить, форма непогана, одягається стильно, косметики доньки дарують вибір широкий. Вона ніколи не була громкою, не хотіла бути папугою, а от поводитись як та Барбі з Білої Церкви точно не про неї!
Ну й що, відмахувалась Ніна. Тепер ти вільна пані! Дівчата самостійні, можливостей на кожен смак, а з культурними розвагами в Києві проблем нема. Не дам тобі киснути!
Ніна слово дотримала: тягала Сашу по театрах, концертах, навіть на екскурсію у Межигір’я заманила. Згодом зібралась компанія пенсіонерів з енергією на рівні студентів. Один з них навіть залицявся до Саші, але вона відмовила: Мені театра і друзів досить!
Чув, ти по театрах шастаєш, нових знайомих заводиш. Може, й заміж вдруге підеш? вирішив пожартувати Павло під час випадкової зустрічі на базарі.
А ти що, приїхав на Лісовий ринок аж з Білої Церкви? Невже неподалік нічого немає, чи нова муза не годує? не змовчала Саша.
Я звик тут купувати, та й звички у нашому віці не так просто міняти, бурчав Павло.
Олександра тему не розвивала, махнула і додому. А Павлу раптово захотілося її наздогнати та розповісти, як він шкодує про розлучення. Бо з Тетяною, тією самою Барбі, життя спочатку здалося веселим, потім проблема: Тетяна не любить готувати, прибирання це не для зірок, а чоловіків навколо активно збирає. Скандали, плітки й застілля ось що у її стилі.
Останнім часом Павло все частіше думав про квартиру й борщі Саші, її спокій. При зустрічі вона не кричала, не влаштовувала розбір польотів просто близько до серця не брала. А Павло не розумів, чому йому бракує саме цього затишку.
Знову купив курагу, я ж просила чорнослив! розлютувалася Тетяна, розбираючи покупки. Сир не те, майонез забув. Ну й чоловік!
Колись покупки робила Саша, або разом, а ти все на мене хочеш звалити, бурчав Павло.
Досить уже порівнювати мене зі своєю екс! кричала Тетяна. Скажи прямо: шкодуєш, що пішов від тієї?
Павло справді шкодував, але розумів говорити про це безглуздо. Саша нічого для цього не робила, вона просто залишилась собою. А Павло відчайдушно жалкував про свій роман із Тетяною.
Він чітко усвідомлював: колишня дружина назад не прийме і не пробачить. Не раз хотів подзвонити, а після чергового скандалу навіть прийшов до її дверей.
Забрати щось потрібно? спитала Саша, не пускаючи за поріг.
Я хотів поговорити У тебе є мінутка? мямлив Павло, облизуючи губи, бо з квартири тягнувся запах його улюбленого пирога зі сливами.
У мене часу, можливості і бажання нема, спокійно відповіла Олександра. Тож бери, що прийшов забрати я чекаю гостей.
Забирати Павлу нічого. Слів хотілося сказати море, та не знайшов жодного. Він повернувся до дачі й пішов готувати собі вечерю. Тетяна знову носилася селом потім повернулася, по-своєму весела. Павло вирішив: час їй збирати речі.
Після чергової сцени хотів дзвонити Саші, потім передумав. Надто добре він знав її, щоб розуміти надіятись на прощення марно.
Може, колись він віднайде слова й спокійно поговорить із нею. Та про повернення не може й мріяти: зраду просто пробачити Саша не погодиться.
Тепер у Павла життя на дачі, а у Саші в квартирі на Лівому березі, зустрічі з дочками, онуками, походи у театр і крамницю. І у цьому новому українському кіно місця чоловіку з Білої Церкви більше нема.
Бабусині поради: вивести папіломи та паразитів краще за будь-які таблетки.
