Ми приїхали у гості до сина, а замість теплого прийому, нас вurналu за двері!

Вже понад десять років ми з чоловіком мешкаємо у селі. Раніше ми жили у Києві, але завжди мріяли про власну територію з садом та городом. То ж одного дня ми виставили на продаж нашу квартиру та придбали будиночок у затишному селищі. До нас часто приїжджають у гості родичі та знайомі зі столиці. Ми завжди радо зустрічаємо кожного. Дім у нас великий, то ж місця завжди для всіх достатньо.

У нас з чоловіком є двоє дорослих синів. Молодший живе з сім’єю по сусідству, часто у нас гостює. Старший одружився та залишився жити в столиці. Тесть взяв його до себе на фірму, на керівну посаду, то ж у сина зовсім немає вільного часу. До нас у село за всі роки навідувався, мабуть, всього разів п’ять.

До кожного приїзду синочка ми готуємось як до свята. У домі проводимо генеральне прибирання, дістаємо наш найкращий сервіз, я готую його улюблені страви. Невістка до нас майже не приїжджає, каже, що не годиться жінці її статусу по селах їздити. А коли син привіз внука до нас на літні канікули, то й зовсім влаштовувала скандали, мовляв, краще б на відпочинок у теплі краї злітали. Цій дівчині, мабуть, зовсім не притаманно радіти простим сімейним зустрічам. Проте син, видно, що сумує за нами.

 

А рік тому ми вперше вирішили поїхати у гості до сина та погуляти рідною столицею. Ми заздалегідь зателефонувати йому та запитались дозволу. Ніхто начебто не заперечував, то ж ми накупили подарунків дітям та онуку й вирушили в гості. Було помітно, що невістка не сильно зраділа нашому приїзду, але нічого не казала і навіть накрила для нас стіл. Ми повечеряли й вже хотіли піти відпочивати з дороги, як виявилось, що місця для нас у їх величезній квартирі немає. Зі слів дітей, їм совість не дозволить покласти нас на дивані у вітальні, адже вони будуть нам заважати. Син орендував нам кімнату в готелі, який ледь не в другому кінці міста. Нам з чоловіком стало в край неприємно.

Ми були готові не те що на дивані, а й на підлозі спати, головне у них. Ми ж приїхали до дітей, а не в готель. Проте невістка й чути нічого не хотіла. Вона твердо стояла на своєму: в домі місця немає, а за готель вже заплатили. Сперечатись було марно, тому ми сіли у машину сина то поїхали у готель. Всю дорогу ми мовчали, мабуть, сину було соромно за таку поведінку дружини.

Вранці ми захотіли поснідати, але виявилось, що сніданок не включений у вартість номеру, а ціни в готелі просто захмарні, ми з чоловіком не розраховували на таке. Я зателефонувала сину, він запросив нас поснідати у них. Посиділи ми там зо дві години, а тоді нас знову відвезли у готель.

Нашого терпіння вистачило всього на два дні — попрощались з онуком, взяли квитки й поїхали додому. Усю дорогу я не могла заспокоїтися, мене душили сльози від образи на дітей. Чим ми заслужили таке відношення? Ми лише хотіли трохи побути з рідними та глянути як вони живуть. А натомість нас, неначе якихось тварин тримали у душній кімнатці готелю. Вдома я розповіла про все молодшому сину, він був повністю на нашому боці.

Син зателефонував брату і між ними зав’язався конфлікт. В результаті сини розсварились та тепер не спілкуються між собою. До нас дзвонити старший син теж перестав, хоча ми його точно нічим не образили.

Деякі знайомі стали на сторону мого сина, мовляв, ми дарма на нього ображаємось. Зараз так уся молодь робить. Вони нам винайняли гарний номер, а ми ось такі невдячні. Але ж ми приїхали у Київ не для того, щоб в готелі сидіти! Зараз діти з нами не спілкуються, а мені шкода лише, що тепер не має можливості побачити онука.

А як би вчинили на моєму місці?

Оцініть статтю
Джерело
Ми приїхали у гості до сина, а замість теплого прийому, нас вurналu за двері!