Мої батьки прожили разом тридцять років! Грандіозна дата! Я місця собі не знаходила від хвилювання. Хотіла підготувати декілька гарних тостів, придбати оригінальний подарунок або, хоча б, корисний.
Записалася в салон краси, треба ж і себе прикрасити до свята. Я місяць витратила на пошуки підходящої зачіски. Макіяж та манікюр сама зроблю, а от обирати вбрання покликала подружку.
Оксана перекопала кращі магазини нашого міста, в пошуках підходящого наряду. Я витратила не одну годинну на примірки. Підбори шукала ще довше, ніж наряд.
Впоралася зі всіма завданнями за два місяць. Сестра, так само, як і я, витратила купу часу на підготовку до свята. Вона придбала дві путівки до Парижу на два тижні! Сестра давно відкладала гроші на подарунок батькам. Вона хотіла гідно їх привітати.
Тітка також постійно телефонувала. Вона консультувалася з будь-якого приводу. Її цікавило, які квіти придбати, який подарунок зробити, який тост зачитати.
В день «Х» всі відчували хвилювання. Я, до основного подарунку, придбала величезний букет троянд. Тітка мала поїхати своєю машиною, але трішки пізніше. За мною заїде сестра, щоб я не тягла важкого пакета та величезного букета в маршрутці.
Ми, тобто я і сестра, хотіли приїхати раніше. Мама любить святкувати всі свята вдома. Вона не горить бажанням ходити по кафе. Батько притримується такої ж думки. Вони на всі свята приймають гостей вдома. По цій причині, ми не телефонували заздалегідь. Місце зустрічі не змінювалося тридцять років.
Приїхали, вийняли пакети, а двері ніхто не відчинив. Мені подзвонили ще раз. Ніякої реакції. Я зателефонувала батьку. Може вийшли кудись? Ми ж не попередили про ранній візит.
Дзвінок батько прийняв не одразу. Я чула безліч шумів на задньому фоні. Не розуміла, де він. Ледь-ледь розібрала, що сказав батько.
— Ми в Одесі!
— Тобто? Чому ви в Одесі? Ми ж на свято приїхали? — Дивувалася я.
— Доцю, а ми нікого не звали до себе! Це свято хочемо провести в двох! — Батьку доводилося кричати, щоб я його чула.
— Але ж ми під дверима вашої квартири?
— То їдьте назад! Все! Бувай! Мені треба до мами повертатися! — І поклав слухавку.
Я стояла з відкритим ротом і витаращеними очима. Сестра зрозуміла, щось сталося. Я пояснила, де наші батьки. Тепер ми стояли вдвох з однаковими обличчями.
В той день, ми з сестрою витратили три години, щоб подзвонити всім родичам. Ніхто не розумів вчинку наших батьків. Ніхто не проти їхнього сумісного відпочинку. Можна було всім сказати сидіти вдома і не їхати до них. Ми витратили гроші та нерви дарма.
