Ми були доволі забезпеченою сім’єю. Моя дружина Ірина і я жили в великому особняку з просторими кімнатами та садом, а наші троє дітей — Максим, Олександра і Ніколь — завжди отримували все, що їм потрібно було. Ми витрачали безліч часу і зусиль на те, щоб задовольнити їхні бажання. І ми вважали, що це нормально.
Проте, з часом ми помітили, що наші діти стають все більш егоїстичними. Вони не проявляли вдячності за все, що ми для них робили. Навпаки, вони вимагали ще більше і більше. Не знаю, як саме це сталося, але наші діти сприймали нас лише як засіб для задоволення власних потреб, а не як батьків, які люблять їх і прагнуть їхнього щастя.
Ми розмовляли з Іриною про цю проблему і вирішили, що необхідно змінити наш підхід до виховання дітей. Ми були готові зробити все можливе, щоб перетворити їхнє егоїстичне мислення на свідоме і небайдуже.
Одного дня ми прийняли рішення забрати дітей до волонтерського центру, де вони могли побачити, як живуть люди, які не мають тих можливостей, які у них були. Ми привезли їх до притулку для бездомних тварин, де вони могли побачити, як біди переживають безхатьки і як вони шукають родину. Ми відвідали місцевий благодійний заклад, де допомагають малозабезпеченим сім’ям. Ми хотіли, щоб наші діти розуміли, що в житті є багато людей, які потребують допомоги, і що співчуття та небайдужість є важливими рисами хорошої людини.
Ці поїздки і враження, які наші діти отримали, мали потужний вплив на їхнє світосприйняття. Вони почали більше цінувати те, що мають, і бути більш чутливими до потреб інших. Максим почав допомагати старшим людям у сусідній будівлі, надаючи їм руку допомоги при необхідності. Олександра стала активно допомагати в шкільній громадській організації, збираючи кошти на благодійні акції. Ніколь вирішила віддати свої іграшки і одяг молодшим дітям у дитячому будинку.
Але на цьому наші випробування власних дітей не завершилися. Ми повідомили їм, що все своє майно після нашої смерті перейде у власність дитячого будинку. На днях ми оформили у нотаріуса документи. Отож, хай діти вже від сьогодні почнуть думати про своє майбутнє. Бо, як засвідчує життя, те, що легко дається, зовсім не цінується.