Ми BижиBали як м0гли. Батьки 3aлишили р0дину, я мусила сама забезпечувати п’ятеро менших сестрер

Наша родина не була з-поміж багатих. Нас було багато, цілих шестеро, а мама була в нас одна, й здоров’ям похвалитись не дуже могла. Я була найстаршою, через два місяці мало виповнитись вісімнадцять років.

Мама нас завжди оберігала, та намагалась дати все, що в її силах. Тато нас покинув, як тільки народилась шоста донька. Він був армянином, тому порахував, що шість доньок для нього це ганьба. Зібрав речі й просто пішов. Його не цікавила наша доля, що ми будемо їсти, та в що одягатися. Ось так. Людина, яка знає, що таке егоїзм. Ніколи його не пробачу за цей вчинок.

Тиждень назад в нашій родині сталося г0ре. Мама Haс 3aлишила. Тільки не так, як тато, а по справжньому. Вона пішла 3 життя. Заxв0ріла На пневмонію. Я залишилась сама з меншими сестрами.

Відразу за наш випадок взялись 0ргани 0піки. Нeмає Hі батьkів, ні рідних, хто міг би за нами приглянути. До того ж мені немає повних вісімнадцяти, щоб можна було малечу на мене залишити законно. Жінка, яка займалась нашою справою, повідомила, що всіх нас поділять, та відправлять в різні дитячі будинки. Можливо, навіть в різних областях та містах, де буде місто.

Ми довго плакали, та вибору не було. Горе батько, з яким ми без успіху намагались зв’язатись, спочатку повністю ігнорував наші дзвінки та листи, а потім й взагалі безслідно пропав.

Настав день, коли нашу родину розлучили. Я дуже просила найменших відправити зі мною, до одного будинку. Хто в таких закладах буде дивитись за дітками, яким ще немає й трьох років. На прощання заспокоїла сестер, що через місяць-два я зберу всіх назад в одну міцну родину. Невдовзі стаю повнолітньою, тому зможу взяти опіку над ними. Будинок, в якому ми живемо, залишився на нас чекати, тому житло ми вже мали, тепер тільки знайти роботу, й зайнятись документами.

Майже рік я їздила по дитячих будинках, щоб зібрати всі документи, та забрати сестер додому. Це було дуже тяжко. Дякуючи мамі, яка з дитинства навчала нас самостійності, й завжди йти до кінця, я не зупинилась, та завершила почате. Не могла залишити рідних людей на поталу долі.

Нас мав чекати щасливий кінець, як у фільмах, проте ні. Складнощі тільки починались. Незабаром, з’явився тато, який пред’явив права на будинок. Він же його з мамою купував, тому хотів забрати собі свою частину. Довго це питання вирішуватись буде. Сподіваюсь, все завершиться в нашу користь. Жити було й без того тяжко. Мізерних виплат на дітей, й моєї заробітної плати ледь вистачало на життя. Сподіваюсь, я зможу налагодити життя для нас з сестрами. Хочу піти навчатись до університету, зробити гарний ремонт в будинку й щоб кожного дня мої рідні могли їсти те, що бажають, а не те, на що вистачає коштів.

Оцініть статтю
Джерело
Ми BижиBали як м0гли. Батьки 3aлишили р0дину, я мусила сама забезпечувати п’ятеро менших сестрер