Менша дочка буде жити у чужих людей ще поки батько живий. Це при тому, що має дорослу старшу сестру.
Важко розповідати про таке. Від такого навіть у посторонньої людини від здивування в душі все повернеться, що вже говорити про тих, хто близько знає “головних” героїв. Та не можу більше мовчати. Можливо, комусь ця історія стане уроком. Проте попереджаю — щасливого кінця у ній можете не чекати.
Мого давнього знайомого звати Олег. Ми вже багато років знаємо один одного. В той час після роботи в інституті я додатково викладав у вечірній школі. Працював там лише через додатковий заробіток, оскільки такі “учні” мало цікавились навчанням. Їм був потрібен тільки атестат про середню освіту, а не оцінки. Щоб хоч трішки зацікавити їх предметом я час від часу розповідав веселі історії з моєї юності, намагаючись пов’язати байки з предметом уроку. Та раптом з’явився Сергій, який жадібно ловив будь — яку інформацію, виконував усі домашні завдання і навіть сперечався зі мною, якщо був мав сумніви у моїх словах. Він дійсно любив навчатись. Попри суперечки ми гарно потоваришували, після уроків завжди продовжували розмову. Мені сподобалось з ним спілкуватись, наче з моїми колегами.
Так одного разу почали розмовляти про життя. Сергій розповів, що має вже сім’ю. Одружився досить рано, ще у 17 років. Причиною одруження стало народження дочки. Жили вони у батьків дружини. Було всякого: і сварились, і мирились, та ніколи не тримали образи один на одного. Вони гарно до нього відносились, тому переконали отримати середню освіту і здавати екзамени в інститут. Поки дочка ще маленька, та й батьки молоді і мають сили. Проте в один із вечорів дружина не повернулась додому. Шукали її місяць, а потім справу закрили. Перша здався тесть. Спочатку він почав забувати якісь деталі, а потім його зовсім паралізувало. Промучився три місяці, потім батька не стало. Останки дружини знайшлись через 10 років під містом, коли розчищали ліс. Одразу після похорону теща склала заповіт на Сергія, все ж залишався один з дитиною. І почала після цього вгасати. Все життя була міцною усміхненою жінкою, повною сил. І раптом стала старенькою бабусею з пустим поглядом. Такою й померла.
Залишились Сергій з донькою одні, яка вже перетворювалась у юну дівчину. Тому вона рідко бувала вечорами вдома, більше цікавилась подружками і новим залицяльником. З батьком ніби й не виникало у них сварок, та дочка мало звертала увагу на його почуття. Сергій відганяв від себе думки про самотність. Тому вирішив на якийсь період поїхати до свого батька і доглянути його якийсь час. Проте і тут на нього ніхто не чекав, старий був мало прив’язаний до сім’ї батьківською любов’ю.Тому Сергій повернувся назад. По дорозі до міста познайомився з приємною жінкою і закохався з першого погляду. Відкрилось “друге дихання” та жага до життя. Чого ще можна було хотіти — Сергію було важко відповісти. Усі його друзі та знайомі тільки починали створювати сім’ї, а він вже встиг це все зробити. Ще й донька підросла і готувалась до вступу в академію. У нього було все: дитина, житло і кохана жінка. Проте човен сімейного життя дуже швидко розбився. Після народження молодшої доньки дружина впала в депресію і не витримала побутових турбот. Тому вона потайки зібрала речі, у листі попросила її не шукати і назавжди зникла з їхнього життя. Та Сергій не злякався таких труднощів, тим більше він уже виховав старшу дочку сам. Так у них і почалось життя втрьох — Сергій та дві його дочки з різницею у віці в 17 років.
Побачились ми з Сергієм через декілька років біля дитячого садочку, куди я привів старшого сина. Виявилось, що наші діти ходили в один садок, але мій був в молодшій групі, а його дочка вже мала йти до школи наступного року.
- Зараз я працюю на будівництві, — розповів Сергій, — та й то лише пів зміни. З фабрики пішов, треба ж меншу доглядати. А старша донька так і не закінчила академію Спочатку взяла академічну відпустку, бо не встигла здавати сесії. Потім через рік після поновлення її взагалі виключили. Бо почала зустрічатись з хлопцем і все пропустила. Тепер вони живуть разом із нами. Я вже й не намагаюсь їх змусити отримати освіту. Дочка влаштувалась касиром в місцевий магазин, а чоловік її охоронцем працює. Я просив дочку не раз ще раз поновитись в академії, все ж таки професію буде мати. А вона відмовляється, не хоче витратити декілька років життя й працювати за мінімальну плату. Чоловік її взагалі, здається, не здатен до освіти. Він ледве дев’ять класів закінчив, вчився на одні двійки. В принципі, така робота йому підходить. Там думати не потрібно.
Після цього ми зустрілись наступного разу через рік.
Мама моя потрапила в лікарню з інсультом. Швидка вчасно відвезла її в реанімацію, але точний прогноз по реабілітації лікарі могли сказати трішки пізніше. Тому я кожного дня її провідував. Відділення, у якому вона лежала, було на поверх нижче онкології. В той день не працював ліфт, тому я пішов вниз сходинками. Я довго намагався впізнати, хто мене кличе. З жахом усвідомив, що це Сергій. В цьому худому немічному тілі було важко побачити мого товариша. Поки йшли до виходу, Сергій все розповів.
Старша дочка невдовзі завагітніла і подарувала чоловікові сина. Після цього вони взяли шлюб. Жити там само разом в квартирі Сергія. Зять декілька разів натякав, що їм потрібна окрема квартира, то може цю обміняти на дві нових, хоч і менших. Проте ця квартира була вже в досить старому будинку, тому і в ціні значно впала. Після продажу заледве вистачило б на одну в новобудові, не те що на дві. А якщо брати кредит, то залишку з першого внеску вистачить хіба на будинок в найближчому селі. Звичайно такий варіант Сергія не влаштовував.
- Я батьків покійної дружини доглядав до самої смерті,і всім було добре. Невже я настільки вам набрид? Хочете — живіть, а про обмін мови йти не буде, — завершив усі суперечки Сергій
Тоді зять забрав дружину з сином і переїхав до своїх батьків. Але й там не склалось, і вони почали орендувати житло. Кожен прихід Сергія до них в гості завершувався сваркою, тому він припинив їх відвідувати. Онука йому рідко віддавали. Та він мало сумував, підростала менша дочка і кожного дня радувала новими вміннями. Сергій старався не вмішуватись в молоду сім’ю. І здоров’я почало підводити. Лікарі говорили, що це від важкої роботи. Проте сил у нього ще вистачало, тим більше роками ще був молодий. Однак після чергового огляду, лікар довго перечитував результати досліджень і виніс вирок:
- Однозначно пухлина! Сумнівів не залишається! — твердо постановив він.
Сергій перестав на мить дихати. До останнього не вірив. Проте додаткові аналізи підтвердили слова лікаря. Ще й метастази пішли. Операцію, звісно, зробили. І хіміотерапію проводити декілька разів. Та шансів давали мало.
— Півроку, максимум дванадцять місяців. Що ж раніше не приходили? Вже нічим не допоможеш.
Меншій дочці всього 13, а вже майже сирота. Радувало лише, що старша дочка є, допоможе меншій, догляне в скрутну хвилину. Одного дня попросив її приїхати і розповів що до чого.
Та зять видав таке, що всі остовпіли. Його зовсім не цікавило наше життя: як це може стосуватись нашої сім’ї? Думайте, куди її віддати, поки можливість є. У нас уже є дитина, нащо чужу приводити? Вас цікавила лише менша дочка, старшій ні копійки не дали, то чому ми тепер повинні турбуватись її майбутнім? Хай держава про неї тепер турбується, нам вона не потрібна. Моя дружина не просила їй сестру народжувати, це лише Ваше бажання було.
Спочатку думав, може, він по — іншому хотів висловитись. Але ні, він сказав те, що думав. Дочка почала плакати, просила не віддавати сестру в дитячий будинок. Та зять прямо сказав — або сім’я, або сестра, вибирай. Так старша дочка і здалась під його натиском, благала простити її, але без власної дитини вона не зможе. Своєму батькові я дочку не хочу віддавати, старий він уже, та й заледве сам за собою доглядає, а тут ще й дитину малолітню підкинути. Сусідка підказала пошукати прийомну сім’ю, поки дочка виросте. Так хоч в теплі та злагоді буде жити, а не в сиротинці якомусь. Житло я меншій дочці переписав всю. Вже півроку на неї оформлена. Адвокат сказав старшу виписати без її відома , поки ще живий. Не дуже хочу так робити, та, бачу, доведеться.
Вирішив, що житиму, поки опікунів не побачу. Хочу впевнитись, що до добрих людей моя дитина потрапить. Вона вже здогадуватись почала. Весь час горнеться до мене, говорить як любить мене, що все буде добре. А в мене серце розривається. Кому ж вона треба, крім мене? Зовсім одна залишиться ,коли мене не стане. Лиш би не страждати, ось про що молюся, хочу відразу померти.
Більше ми не бачились. Що зараз з ним, куди потрапила його молодша дочка, я не знаю. Якщо чесно, я боюсь дізнатись правду. Та все ж в очі старшої його дочки я б подивився. Запитати, чи не сняться їй кошмари і батько з сестрою по ночам. Як можна бути такими безсердечними?
