Я більше не можу возитися з вашим синочком, сказала невістка і поїхала на море.
У Валентини Андріївни був син.
Добрий, працьовитий, але от із жінкою йому не дуже пощастило. Дружина дивна натура: то їсти нормально не зварить, то підлогу відмовиться мити. А останнім часом зовсім перестала себе контролювати.
Ще вчора зчинила страшенний скандал.
Тарасе, звертається до чоловіка, я вже не витримую! Ти дорослий чоловік, а ведеш себе, як малюк!
Тарас розгубився. Він ж жодних чудес не просив! Хотів лише, щоб Катерина підібрала йому шкарпетки. Та випрасувала сорочку. Та нагадавала, що треба довідку з поліклініки взяти.
Мама завжди допомагала, тихо відповів він.
А от і їдь до своєї мами! зірвалася Катерина.
Наступного дня вона склала валізу.
Тарасе, я їду до Одеси. На місяць, а може, й довше.
Як це довше?!
А так. Бо я вже втомилася, мов нянька дорослого чоловіка.
Тарас спробував щось сказати, але Катерина його і слухати не хотіла. Дістала мобільний і набрала знайомий номер:
Валентино Андріївно! Це Катерина. Якщо без няньки він не виживе поживіть у нас трохи. Запасні ключі під килимком.
І поїхала.
Тарас залишився сам в порожній квартирі, не знав куди себе подіти. У холодильнику пусто. Шкарпетки брудні. В раковині гора тарілок.
Через два дні подзвонив мамі:
Мамо, Катя наче здуріла! Поїхала кудись! Що мені робити?!
Валентина Андріївна важко зітхнула. Знову проблеми з невісткою.
Чекай, Тарасику, я зараз буду. Все налагодимо.
Приїхала за годину з сумкою продуктів і звичним материнським настроєм: зараз усе поставимо на свої місця.
Але коли відкрила двері мало не заплакала.
Навколо безлад. У спальні речі купою на підлозі. На кухні брудний посуд. Ванна забита немитою білизною.
І тут Валентина Андріївна раптом усвідомила: її тридцятирічний син геть не вміє жити. Абсолютно.
Вона все життя робила за нього все. І виростила… великого хлопчика.
Мамо, нудив Тарас, що будемо їсти? Де мої сорочки? Коли Катя повернеться?
Валентина мовчки взялася до прибирання. Але в голові крутилися ті самі слова: що я накоїла?
Всю життя оберігала синочка від побуту. Від труднощів. Від самої реальності!
А тепер він без жінки не здатен навіть елементарного.
А Катерина? Вона просто втекла від цього безпорадного дорослого малюка.
І її можна зрозуміти.
Три дні Валентина Андріївна жила у Тараса.
І щодня докірливо думала: я виростила великого хлопчика.
Ранком Тарас піднімався і починав скаржитися:
Мамо, а що на сніданок? А де моя сорочка? Є чисті шкарпетки?
Валентина мовчки прасувала, варила, підмітала. І спостерігала.
Уявіть: тридцятирічний чоловік не знає, як увімкнути пральну машину! Не уявляє, скільки коштує хліб! Чай заварює так то руки обпечеться, то цукру розсипле.
Мамо, жаліється ввечері, Катерина зовсім здивілася! Раніше хоча б прикидалася, що любить, а тепер мов чужа!
А ти їй допомагаєш? обережно питає Валентина.
Як це? щиро дивується він. Я ж працюю! Гроші додому несу! Мало того?
А по господарству?
А що там? Я після роботи втомлений! Хочу перепочити. А вона постійно щось вимагає. То посуд помити, то за продуктами сходити. Це ж жіночі справи!
І тут, найцікавіше, Валентина Андріївна раптом згадала себе, свої слова, які повторювала синові з дитинства:
«Тарасик, не чіпай, мама сама помиє!» «Не ходи в магазин мама сама збігає!» «Ти ж чоловік, тобі важливіші справи!»
Поруч сидів саме той, кого вона створила.
Чим більше вона дивилася тим страшніше ставало.
Тарас приходив і завалювався на диван. Чекав вечері. Чекав новин. Чекав розваг.
А якщо нічого не приносили вередував:
Мамо, коли будемо їсти? Я же голодний!
Як малюк.
Найгірше його розмови про Катерину.
Вона стала якась нервова, скаржився Тарас. Постійно зла. Може, їй треба до лікаря? Гормони перевірити?
Може, вона просто втомилася? припустила мати.
Від чого? Працюємо ж однаково. А хату все одно має прибирати жінка.
Має?! раптом вибухнула Валентина Андріївна. Хто тобі сказав, що має?!
Тарас розгубився. Мама ніколи на нього не кричала.
На четвертий вечір Валентина не витримала.
Тарас сидів на дивані, листав інтернет, час від часу зітхав нудно ж без дружини. На кухні тарілки, на підлозі шкарпетки, у спальні незаправлене ліжко.
Мамо, простягнув він зажурено, а що там на вечерю?
Валентина стояла біля плити, варила борщ. Як тридцять років поспіль.
І зрозуміла: вистачить.
Тарасе, вимкнула газ, треба поговорити.
Та я слухаю, не відриваючись від телефона.
Відклади телефон. Подивись мені у вічі.
В голосі матері було щось таке, що Тарас послухався.
Синку, почала Валентина тихо, ти розумієш, чому Катерина від тебе втекла?
Та вона не надовго, емоції… Відпочине й повернеться.
Не повернеться.
Як це не повернеться?!
Бо вона втомилася няньчитися з дорослим малюком.
Тарас підвівся з дивана:
Мамо! Та я ж працюю, гроші заробляю!
І що з того? Валентина Андріївна випрямилася. А дома що? Руки у тебе відібрало? Очі осліпли?
Тарас пошарів.
Як ти таке можеш казати? Я ж твій син!
Саме тому і кажу! Валентина сіла на стілець, руки тряслися.
Мамо, ти що, захворіла? налякано спитав син.
Хвора! гірко засміялася вона. Хвора любовю. Сліпою материнською любовю. Я думала, що оберігаю тебе, а виростила егоїста! Тридцятирічного чоловіка, що без жінки як без рук! Який уважає, що світ йому винен!
Але ж почав Тарас.
Але нічого! перебила його Валентина. Ти думаєш, Катерина повинна бути тобі другою мамою? Прати, варити, прибирати? А за що?
Я ж працюю.
І вона працює! Але ще й вдома все робить! А ти що? Лежиш на дивані й чекаєш обслуговування!
В очах Тараса зявилися сльози.
Мамо, але так усі живуть
Не всі! вигукнула Валентина. Нормальні чоловіки допомагають дружинам! Миють посуд, готують, дітей виховують! А ти? Ти навіть не знаєш, де пральний порошок у нашому домі лежить!
Тарас сидів, закривши обличчя руками.
Катерина права, тихо сказала Валентина. Вона втомилася бути твоєю мамою. І я теж втомилася.
Як це, втомилася?
Ось так. Валентина пішла у коридор, дістала сумку. Я їду додому. А ти залишаєшся тут сам. І спробуй, нарешті, стати дорослим.
Мамо, ти що?! Тарас підскочив. Як сам?! А хто готуватиме? Хто прибере?
Ти! крикнула мати. Ти і будеш! Як усі нормальні дорослі люди!
Але я не вмію!
Навчишся! Або залишишся одиноким інфантильним невдахою!
Валентина вдягла пальто.
Мамо, не йди! благав Тарас. Що я сам робитиму?
Те, що мав робити двадцять років тому, сказала вона. Жити самостійно.
І пішла.
А Тарас залишився один у забрудненій квартирі. Вперше абсолютно сам.
Наодинці з реальністю.
Він просидів на дивані до ночі.
У животі крутилося, в кухні смерділа посуда, на підлозі валялися шкарпетки.
Дідько, пробурмотів і вперше за тридцять років устав сам мити посуд.
Вийшло незграбно. Тарілки вислизали, руки щипало від засобу але вийшло.
Потім спробував зробити яєчню. Спалив. Спробував ще вже їстівно.
Зранку зрозумів: мама була права.
Минув тиждень.
Тарас щодня вчився жити самостійно. Прати, готувати, прибирати, ходити до магазину й рахувати гривні. Планувати день, щоб усе встигати.
Виявилося це робота.
І тоді він по-справжньому відчув, як тяжко було Катерині.
Алло, Катю? подзвонив у суботу.
Слухаю, голос холодний.
Ти була права, одразу сказав Тарас. Я справді поводився, як великий хлопчик.
Катерина мовчала.
Я сам живу тиждень. І збагнув, запнувся, як тобі було важко. Прости мене.
Довго Катерина мовчала.
Знаєш, нарешті сказала, твоя мама мені вчора подзвонила. Просила вибачити за те, як тебе виховала.
Катерина повернулася через місяць.
Повернулася у чисту квартиру, до чоловіка, що сам приготував вечерю й зустрів її з трояндами.
Ласкаво просимо додому, тихо сказав він.
А Валентина Андріївна тепер дзвонила раз на тиждень. Цікавилася справами, але більше не втручалася.
І якось ввечері, коли Тарас мив посуд після вечері, а Катерина готувала чай, вона сказала:
Знаєш, мені подобається наше нове життя.
І мені, відповів він, витираючи руки рушником. Шкода, що так довго йшли до цього.
Головне дійшли, усміхнулася Катерина.
І це була правда.
