Більше року тому я вийшла заміж і стала щасливою дружиною. Проте навіть після цього тривалого періоду, моя мама не може заспокоїтися. Вона стверджує, що люди з хворим серцем не повинні одружуватися і тим паче народжувати.
Моя мама завжди мала схильність до переживань і займалася моїм здоров’ям, наче воно було найціннішим скарбом. Вона завжди була впевнена, що серцеві проблеми в мене є, хоча мої медичні обстеження завжди показували, що моє серце здорове. Хоч лікарі мене застерігали, що для вагітності і народження моє серце надто кволе. Це було основним болем для моєї матері, яка завжди була схвильована через моє здоров’я і дуже цим переймалася..
Коли я повідомила маму про мій намір вийти заміж, вона спочатку завмерла від шоку. Вона почала перераховувати всі можливі ризики і небезпеки, які можуть виникнути від мого шлюбу. Вона говорила про можливі стреси, які можуть вплинути на моє серце, і навіть про можливість серйозних ускладнень. Вона просто не могла прийняти той факт, що я хочу будувати свою власну родину і вести повноцінне життя, незважаючи на свої серцеві проблеми.
Я намагалася пояснити мамі, що я обговорила всі аспекти мого здоров’я з лікарем і врахувала всі можливі ризики. Я розуміла, що потребуватиму додаткового догляду і пильності, але я була впевнена, що заслуговую на своє щастя та кохання.
Проте мама не здавалася. Вона продовжувала наголошувати на тому, що її переживання базуються на любові та турботі. Вона була переконана, що її розуміння мого здоров’я є більш об’єктивним, ніж будь-які мої аргументи.
Ця ситуація справила сильний вплив на наші стосунки. Я почала рідше провідувати свою матір, оскільки мої спроби розповісти їй про нашу щасливу родину йшли в нікуди. Я розуміла, що мама хоче лише мені добра, але її постійні переживання створювали непотрібний стрес і напруженість.
Часом я запитувала себе, чи зробила я правильний вибір. Але коли я дивлюся на свого чоловіка, коли ми проводимо час разом, і коли я відчуваю його ніжність і підтримку, я більш ніж впевнена, що прийняла правильне рішення.
Що стосується мами, я зрозуміла, що не можу змінити її думку або переконати її. Однак, я все ще сподіваюся, що з часом вона побачить, наскільки щаслива і задоволена я в своєму шлюбі. І хоча її страхи можуть ніколи не зникнути, я сподіваюся, що вона зможе побачити, як я знаходжу свою радість у побудові родини та житті, незважаючи на будь-які перешкоди, включаючи моє хворе серце.
Моя вагітність тривала вже п’ять місяців, але моя мама до цього моменту не знала про це. Боялася, що для неї це буде великим стресом і ще більше підкріпить її переконання про небезпеку, яку я становлю для себе та майбутньої дитини. Однак ріст живота було неможливо приховати, і я розуміла, що час наближається, коли я не зможу більше тримати цю таємницю.
Я розмірковувала, як краще розповісти мамі про свою вагітність, спробувати знайти правильні слова, щоб зняти її переживання. Я хотіла показати їй, що я взяла на себе всі можливі заходи безпеки, а також наголосити про постійний нагляд медичних фахівців.
Уявляючи її реакцію, я все ж боялася, що це може призвести до конфлікту між нами. Моя мама може відчувати себе ображеною тим, що я тримала це у таємниці, а також знову висуне аргументи щодо небезпеки, пов’язаної з моїм станом здоров’я. Проте я все ще вірила, що спілкування та відкритість можуть зіграти свою роль у сприйнятті.
Так, я вирішила розповісти мамі про вагітність. Я запросила її на приватний обід, щоб мати можливість говорити серйозно і спокійно. Серце билося у мене в грудях, коли я розпочала розповідати. Я висловлювала свої почуття, щиро ділилася своїми підготовками та обстеженнями, які я пройшла. Спробувала пояснити їй, що я розумію її страхи, але наголосила, що моя родина і моя любов є цінностями, які для мене важливіші, ніж моя хвороба.
Моя мама спочатку застигла, переживання були видно на її обличчі. Проте з кожною моєю додатковою інформацією вона стала впевненішою і менше напруженою. Вона бачила мою зрілість і готовність взяти на себе відповідальність.
У кінці нашої розмови, мама погладила мою руку і сказала, що хоча у неї все ще є тривоги, вона любить мене і хоче підтримувати мене у цій новій ролі матері. Без слів, ми зрозуміли одна одну і обійнялися. Це був початок нового етапу в наших стосунках — зрілого розуміння і взаємної підтримки.
Так, хоча моя мама може залишатися тривожною, я знаю, що ми разом з чоловіком будемо робити все можливе для забезпечення безпеки і щастя нашій майбутній дитині. Разом з материнським почуттям я відчуваю силу, впевненість та віру в те, що ми подолаємо будь-які перешкоди, які можуть з’явитися на нашому шляху.