Мені 60 років. Я вже не чекаю в своєму домі друзів чи родичів.
Мені 60 років, і я більше не очікую в своєму помешканні гостей, ні друзів, ні близьких. Багато хто з моїх знайомих вважає мене надто гордим, але, чесно кажучи, думка інших мене не турбує.
Головна причина, чому я перестав запрошувати гостей, це моя лінь. Я втомився від постійних клопотів по господарству. Треба ж не лише всюди прибрати, а й приготувати якийсь частунок. Зараз у мене немає ані грошей, ані бажання цим займатись. Адже можна зустрітись у кав’ярні, випити кави. Навіщо обов’язково це робити вдома?
Ще один привід негативна енергія. Не всі гості приходять до тебе з щирими намірами. Для чого мені чужі проблеми й клопоти? Після кожного прийому гостей я відчував пригніченість і спустошення. Я більше не хотів жертвувати власним комфортом. Відтоді, як перестав відчиняти двері для сторонніх, у мене пропали кошмари й безсоння.
Я вже на пенсії, тож часто сумую вдома. Хочу виходити за межі гнізда, відкривати для себе нові куточки рідного міста й якось розрадити себе. Навіщо скиглити і збирати всіх у себе? Вони підуть а ти потім мусиш прибирати й думати, чи добре прийняв гостей, чи ні.
Наше місто, як-от Львів, переповнене чудовими місцями для відпочинку й розваг. У сучасному світі нема потреби святкувати дні народження чи іменини в чотирьох стінах. Я хочу жити цим, насолоджуватись моментом, а не бігати цілий день із віником та ганчіркою.
Тепер моя оселя це мій маленький світ. В ньому нема тих, кого я не хочу бачити. Можна сказати, що я негостинний самітник, але це хибна думка.
Після усього пережитого я зрозумів просту істину: цінувати власний спокій та затишок це не егоїзм, а зрілість.
