55річна я, і нарешті живу на власних умовах. Ніяких докорів совісті, жодного страху не влаштувати «не таку» роль чи догодити чиємусь очікуванню. У моєму кутку панує спокій лагідний, майже безмовний. Ті зайві емоції, що колись доводили мене до виснаження, розтанули. Ніхто не каже, як треба жити, що одягнути, про що мріяти. Я знову повернулася до себе.
Ранки розпочинаються без поспіху. Коли хочеться включаю улюблені пісні про Дніпро, коли треба просто слухаю тишу і аромат свіжозавареного чорного чаю. Я дивлюсь у вікно, спостерігаю, як прокидаються вулиці Києва, і відчуваю, як добре бути в гармонії з власним «я». Ніхто не свариться, коли я довго втрачаюся в книзі або коли вечеря готуватиметься пізніше. Тиша більше не лякає вона стала найріднішою подругою.
Колись я вважала, що життя без партнера це неповнота. Так нас виховували: жінка має бути поруч із чоловіком, доглядати, розчинятися в сімейному вогнищі. Я довгі роки живила цю мрію, забувши про себе, намагаючись бути зручною, турботливою, «правильною». Але з віком зрозуміла: кохання це не самопожертва. Кохання це повага, спокій і прийняття. І першою, кого треба любити, я стала сама.
Іноді пролітає думка: «А може, знову відкритися до стосунків?» Але коли згадую, скільки сил поглинули чужі настрої, очікування, образи, знову хочеться лише обійняти свою свободу. Вона легка, мов ранковий вітер над полем під Сянтом. Вона не вимагає пояснень. З нею добре.
Тепер я можу робити все, що захочу, коли захочу і з ким захочу. Хочу йду на прогулянку Садовим парком, хочу залишаюсь вдома, загортаюсь у пухову ковдру і переглядаю старі фільми про козацьку доблесть. Можу мовчати цілий день, а можу раптом зателефонувати подрузі Харитині і сміятись до сліз. Ніхто не контролює, не ревнує, не чекає звітів. Це дивовижне відчуття свобода не лише зовні, а й у душі.
Мені подобається, коли день складається з приємних миттєвостей: зустрілися, посміялися, провели гарний вечір, а потім кожен повернувся до свого дому, де затишно, спокійно і без зайвих питань. Без драм, без уточнень стосунків, без емоційних гойдалок. Просто людське тепло, легкість і взаємна повага.
Я обираю легкість. Я обираю себе. Нарешті зрозуміла, що щастя не приходить з кимось назовні воно народжується в середині. Щоб його відчути, треба лише дозволити собі бути справжньою. Без масок, без ролей, без страху залишитися самій. Самотність це не покарання, а розкіш, коли навчилася бути самодостатньою.
55річна я. Я не шукаю і не утікаю. Я просто живу. Кожен день нова можливість подякувати життю за спокій, за досвід, за свободу і за те, що нарешті я у центрі власного світу.
