Мені 45 років, і я більше не пускаю нікого до своєї квартири.
Дехто, коли завітав до когось, ніби забуває, що він гість: не вживає ввічливості, кличе до рабочих справ і не поспішає додому.
Колись я був справжнім господарем, але після сорока зрозумів, що це зайве. Навіщо витрачати час і нерви на таку гостинність?
Останній день народження я відсвяткував у Козацькому у Києві. Смачно, без зайвих турбот і планую так і далі. Чому? Бо організовувати вечірку вдома це дорого. Навіть скромна вечеря вимагає кілька тисяч гривень, а різдвяна підготовка може підскочити вдвічі. Гості приносять скромні подарунки, а потім залишаються до пізньої ночі, а я мусив мити гори посуду. Хочеться просто відпочити, а не чистити тарілки.
Тепер я чекаю в своїй квартирі на нікого. Прибираю і готую, коли захочеться. Раніше після різдвяних застіль я був втомленим і зневіреним. Тепер після свят можу прийняти теплу ванну і полягти спати раніше.
У мене багато вільного часу, і я користуюсь ним посвоєму. Друзі, наприклад Олена чи Сніжана, можуть зайти на чай, а я не переймаюся, чи є у мене печиво. Тепер я можу відкрито говорити, що хочу спокою, і просто вказую на вихід. Це може й не виглядати церемоніально, але мене це не турбує головне моє самопочуття.
Цікаво, що ті, хто любить ходити в чужі будинки, часто не запрошують гостей до своїх. Для них легше розважати інших, не витрачаючи час на прибирання і готування.
Тож, чи варто вітати гостей? Чи можна себе називати гостинним, коли дома вже нікого немає?
