Мені 41, і жодного разу не зраджував дружині. Але до того, як я її зустрів, моє життя аж ніяк не було святим. Серйозних стосунків не мав, жив, як справжній вільний чоловік. То ходив на побачення з однією, то познайомився з іншою, у пятницю тусувалися з друзями, у суботу гуляли на дискотеках чи святкували іменини. Нікому не пояснювався, бо нічого не обіцяв жодній.
Я працював у електромайстерні у Львові, гідно заробляв десь біля 25 000 гривень на місяць. Після роботи ми з хлопцями шукали пригод: то бар, то клуб, то день народження у когось із знайомих. Й інколи ночував у різних жіночих квартирах, а наступного дня просто зникав з їхнього життя. Не тому, що був поганим, а тому що нічого серйозного не шукав. Завжди говорив, що привязуватися не для мене.
Все перевернулося в той день, коли зустрів свою майбутню дружину. Це було в лікарні на вулиці Кульпарківській. Вона проходила практику як медична сестра. Я прийшов лагодити несправний розетку. Вона попросила допомогти, ми заговорилися. Запитала, як мене звати Ярослав, я у відповідь, вона Оксана. Посміялися, а коли закінчилася моя зміна, вона написала мені свій номер телефону на клаптику паперу. Я написав їй уже тієї ж ночі. Але не як раніше без легковажного флірту, а з нервами, як у підлітка.
Наші перші зустрічі були простими: прогулянки вздовж Стрийського парку, морозиво, пиріжки з капустою після роботи у невеликій кавярні. Щось у мені змінилося я перестав звертати увагу на інших жінок. Вона нічого не вимагала, просто я не хотів більше розпорошуватися. Бачив у ній не чергову, а ту, з ким хочу бути.
Коли запропонував їй стати моєю дівчиною, одразу сказав: Якщо почнемо щось то по-справжньому. Наполовину не хочу. Вона серйозно подивилась і відповіла: Я не ділюсь. А я сказав: І я також. У той момент зрозумів вірність не просто про те, щоб не дивитися на інших, а про дотримане слово.
Ми одружилися скромно. Жили в орендованій кімнаті, на старому ліжку, з маленькою електричною плиткою. Обидва працювали цілий день: Оксана ночами в лікарні, я по 12 годин на майстерні. На пригоди не було ні часу, ні сил. лише рахунки, втома й спільні мрії.
Але спокуси траплялися. На роботі колежанка якось написала о першій ночі, надсилала випадкові селфі, натякала, що заслуговую більше, ніж втомлену дружину. Якось чекала мене на паркінгу й запропонувала поїхати в мотель. Я сказав: Ні. Сів у машину, навіть не озирнувся і поїхав додому.
На вечірці у приятеля одна пяна гостя почала мене обіймати і гладити рукою. Я встав, знайшов Оксану і ми мовчки пішли, навіть не попрощавшись. Краще вже здатися грубим, ніж перейти межу, яку потім не зітреш.
Друзі сміються, кажуть, що колись я жив по-справжньому, а зараз став нудним. І це правда я змінився. Колись жив тільки для себе, тепер живу разом із нею.
Недавно син запитав, чи були в мене інші жінки під час шлюбу. Я відповів: Ні. Він здивувався, бо майже всі його однокласники мають розлучених батьків через зради. І я зрозумів мій вибір впливає не лише на шлюб, а й формує життя дітей.
Я був ловеласом, поки не мав обовязків. Але в той момент, коли вирішив, що Оксана та, з якою хочу старіти, зрозумів: відданість це не тюрма, а свідомий вибір щодня. І досі не шкодую, що обираю її.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
