Виросла я у бабусі. Звичайно, я їй дуже вдячна, але її турбота ніколи не була зовсім безкорисливою.
Мені було всього пять, коли мій тато вирішив, що родина це не для нього, й пішов до молодшої коханки, залишивши маму. Оскільки ми спочатку жили у його квартирі в Харкові, одразу після розлучення він вигнав нас із маминою єдиною валізою за двері.
Довелося нам із мамою перебратися до бабусі по маминій лінії, в її хрущівку на Салтівці. Тато виявився дуже «мужним» зробив усе, щоб не платити ані копійки аліментів. Отож залишилися ми з нічим і жили у бабусиній однокімнатній: троє на один диван. Бабусина пенсія була мізерною, мама постійно їздила на «заробітки»: прибирала офіси, мила підлоги А я після школи постійно допомагала по хаті.
Коли дорослішала, почала інколи прогулювати уроки, щоб підзаробити на будівництві на вивчання й мови не було. Було боляче дивитися на маму й бабусю, які ледве зводили кінці з кінцями на кілька тисяч гривень у місяць. Я вирішила навіть після восьмого класу кинути школу й піти працювати. Та тут раптом зявилася бабуся Марія бабусина сестра. Запросила мене до себе у Павлоград, обіцяла допомогти зі школою, пригріти й прогодувати. У Марії своїх дітей не було й їй дуже хотілося, щоб я жила з нею. Мама з бабусею погодилися аби мені було краще.
Ось так я опинилася у бабусі Марії. Мама та бабуся інколи приїжджали у гості. І справді: у Марії і житло, і пенсія далеко кращі, а головне я спокійно навчалася, нікуди не поспішала, мала безтурботне підліткове життя. Вона навчила мене готувати борщ із пампушками, навіть тонко шити вишиванки. Я закінчила школу з відзнакою й вступила до університету на юридичний факультет.
Бабуся Марія весь час говорила, що як тільки отримаю диплом, вона відпише мені свою квартиру у заповіті. Казала, що полюбила мене, як рідну онуку, і мріє мені допомогти в житті. Але сталося все зовсім не так, як очікували. На третьому курсі я зустріла Алінку.
Уяви собі: вона така красива, розумна, справжня українська дівчина з чудовою душею! Взаємна симпатія переросла у серйозні стосунки, я зрозуміла хочу одружитися. Коли бабуся Марія дізналася, здійняла бурю: казала, що Алінка тільки й чекає, щоб отримати квартиру, а про кохання й мови нема.
Поставила мене перед вибором: якщо не залишу Алінку, не бачити мені жодної спадщини. Я чесно розповіла все Алінці. Вона, хоч і було їй прикро, сказала: якщо квартира мені така важлива, краще розлучитися, але ж вона мене так любить, що готова жити й у гуртожитку заради наших відносин. Я ризикнула обрала кохання.
Бабуся Марія повністю обірвала зі мною контакти. Я залишилася без житла, але зі своєю коханою.
Ось уже десять років, як ми з Алінкою разом. У нас двоє діток, а любов стала лише міцнішою. З кожним роком я все переконаніша: вибір був єдино правильним.
